Люблю допитливих читачів.
«Пишете нову книжку?»
«Пишу».
«Про що?»
«Про неї».
«Про кого?»
«Про любов».
«Товстенька буде?»
«До міри товстенька, до міри худ… тоненька. Елегантна».
«Головне, щоби з матовою ламінацію була. Тоді любо взяти до рук».
«Має бути приємна на дотик».
«Це добре».
«Так, дотики – це важливо».
«І щоб папір білий».
«Буде білішим за сніг і пахнутиме ісопом?»
«Чим?»
«Трава така біблійна – синій звіробій».
«Супер! А то візьмеш до рук книгу, а вона пахне клеєм…»
«Знаю, буває, що від книги не можна відклеїтися, доки не прочитаєш…»
«А як вам пишеться?»
«Як дихається».
«Не опирається матеріал?»
«Вже ні. Бо я йому не опираюся».
«Чи довго ще писатимете?»
«Сподіваюся, що так».
«А як здогадаєтеся, що вже готово?»
«А як ви здогадуєтеся, що любощі закінчилися?..»
Мирослав Дочинець,
із книги «Чарунки днів»
