Я волком бы выгрыз бюрократизм/ К мандатам почтения нету/ К любым чертям с матерями катись любая бумажка/ Но эту… Навів ці рядки з поезії «декомунізованого» Володимира Маяковського, які вже мало хто й пам’ятає, як своєрідний заспів до свого допису-спогаду. Не тому, що колись захоплювався його творчістю. Бо окрім віршів, які уславляють революцію і комуністичний лад, були у нього й такі: Говорю тебе: товарищ москаль/ На Украину шуток не скаль/ Разучите эту мову на знаменах-лексиконах алых/ Эта мова величава и проста/ «Чуешь, сурмы загралы, час расплаты настав…»
А ще й тому, що мав він глибоке українське коріння: дід поета по батьку – Костянтин Костянтинович Маяковський народився у славному козацькому місті Бериславі Херсонської губернії (себто, у моєму рідному місті), і я цим фактом страшенно пишаюся…
Та все ж мова не про Маяковського, а про отой мандат, що на світлині, виданий піонеру Южді Гриші, який «є делегатом V республіканського зльоту піонерів України (18-22 липня 1970 р.) у республіканському піонерському таборі ЦК ЛКСМУ «Молода гвардія» (м.Одеса).
… Якось у розпал літніх канікул, коли дітлашня вже досхочу накупалася, засмагла і наласувалася, у нашу тупикову вуличку на самому березі Каховського водосховища заїхав райкомівський «бобик». З авто вийшов невисокого росту чоловічок (як потім з’ясувалося, відповідальний працівник Бериславського райкому комсомолу Василь Кузьменко) і попрямував до нашого двору. Біля хвіртки його зустрів батько. Але, зрозуміло, високого гостя цікавив не батько, а його найменший нащадок, себто я…
– Невже щось накоїв? – занепокоївся татко.
– Та ні, навпаки, тут у нас з’явилася нагальна безкоштовна путівка до піонерського табору «Молода гвардія», і ми б хотіли запропонувати її вашому сину як активному юнкору. Через день – терміновий від’їзд до Одеси, а ще ж треба пройти медкомісію. Щоб пришвидшити цей процес, завтра зранку чекаємо вашого сина у дитячій поліклініці…
Медкомісію я, справді, пройшов напрочуд швидко: товариш із райкому забезпечив «зелену вулицю». Але в одному з кабінетів лікарка, що винесла мені остаточний вердикт («Здоровий!») і добре знала моїх батьків, не приховала свого здивування, тож, відверто виказала його райкомівцю: «Аж не віриться, що дитині з простої робітничої сім’ї дісталася путівка до такого престижного піонерського табору. Але я щиро рада, що так сталося…».
А який же радий і щасливий був я! Вже за день мене проводжали до Херсона. В обкомі комсомолу, таких, як 
я, зібралося зо три десятки дітей з усієї області. І вже тут нам пояснили, що в Одесу до піонертабору «Молода гвардія» ми їдемо не просто на відпочинок, а для участі у відповідальному заході – V республіканському зльоті піонерів України.
Наша, херсонська делегація, привезла на зліт свої творчі здобутки, сувеніри, подарунки. Окрім офіціозу (урочисте відкриття зльоту, проведення піонерських лінійок, спортивних змагань і конкурсів художньої самодіяльності), нам влаштували ще й дуже цікаву культурну програму – зустрічі з льотчиком-космонавтом СРСР Георгієм Шоніним, відомими діячами культури і мистецтв, фронтовиками. Запам’яталися екскурсії до Одеського театру опери і балету, морського порту, де ми піднімалися на палубу пасажирського лайнера «Шота Руставелі»…
У «Молодій гвардії» я, до речі, вперше познайомився з Тарасом Унгуряном, тоді початкуючим поетом, якого через 6 років по тому знову зустрів уже на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка.
Ось такі спогади навіяв отой «мандат». Ніби звичайний папірець. Та все ж… Навіть не знаю, як він у мене дивом зберігся за ці 52 роки. Неймовірно…
Григорій Южда
