«Як ви обираєте для своїх творів сюжети, теми, ідейні посили?» – запитує мене одна читачка. «Ніяк. Життя не сюжетне, не тематичне, не ідейне. Воно не тільки нас посилає, а дещо й нам… Писати можна про все, що думаєш, чуєш і бачиш. Головне – як і для чого писати». «Мабуть, вас надихають гарні краєвиди?». «Не завжди. Ось зараз, приміром, я бачу з вікна білизну, яка сушиться на шворці»…
«Що можна написати про мокру білизну?»
«О, багато що. По-перше, вона вже не мокра, але ще й не суха. Вночі її трішки прихопив морозець, і тверді латки хилитає вітерець. І вони легенько поскрипують у різних регістрах, бо різна щільність тканини. І крізь ніжну паморозь міняться в променях пастельні кольори. У рамці вікна – завмерле полотно геометричного авангарду. Квадрати штанців, трапеції сорочок, трикутники трусиків, кола чашок бюстгальтера… Пікассовська експресія. Але тепліша, більше пластична і жива. Сусідка, яка повісила це, можливо, й не здогадується, що в ній живе художник, дизайнер рутинного побуту. Ось і вона з’являється на подвір’ї… Підходить до випраного і м’яко торкається освіженого ніччю і посрібленого раннім сонцем шовку. Це дотики особливої інтимності. Так жінки торкаються тільки одного – гарної білизни… Хтось їй зателефонував. Вона радісно скрикує і заходиться збуджено розповідати в слухавку про… Але це вже інша історія. Інша тема…»
Мирослав Дочинець
