Учора в Києві відкрито меморіальну дошку відомому письменнику Сергієві Плачинді (вулиця Олеся Гончара, 52). А трішечки раніше, позавчора, вийшло в світ вже друге видання книжки «Як вони пишуть» (в-во «Літературна Україна»), до якої увійшло інтерв’ю з незабутнім Сергієм Петровичем Плачиндою «Письменник починається з болю».
Нехай публікація цієї розмови, яка відбулася 2010 року, коли я працював головним редактором «Літературної України», стане моєю скромною віддякою Вчителеві – віддякою за той приклад українського чину, який надихав і продовжує надихати.
А ось і «голос майстра» (цитата Cергія Плачинди зі згаданого інтерв’ю): «Український письменник має жити болями України. Власне, справжній (тобто – не ремісник і не халтурник) письменник і починається з болю – за гірку долю України, за становище нації на межі вимирання, за пограбування села, що є етнічною основою нації… Жити болями України, а це означає: працюючи в улюбленому жанрі, братися ще й за публіцистику. Бо публіцистика – це і є меч нації. Це атакуючий жанр… А сьогодні – зважаючи на грізну для української нації ситуацію – маємо йти в масований наступ на московський тоталітаризм, на п’яту колону Москви, на холуйське малоросійство, — іти на захист української України…» (Сергій Козак. Як вони пишуть: 25 літературних секретів. – Київ: видавництво «Літературна Україна». – 242 с.).
Сергій Козак
