Повільне читання подовжує життя. Натомість усі літературні конкурси вимагають творів, написаних цього року. Тобто, змагання відбувається не серед кращих творів, а серед «кращих творів, написаних лише цього року». Письменники поспішають, бо треба податися на конкурс цього року, жюрі переймаються, що серед надісланих творів важко відібрати щось класне, хоча мусять когось відзначити, і відзначають когось.
Але роман потребує часу на осмислення, часу на написання, він має відлежатися, перед тим як письменник зважиться віддати його на редагування та розгляд критиків. Це вже явно відбудеться не цього року. Як кажуть: «Твій потяг уже пішов».
Таким є веління «кліпової епохи» — ми хочемо інших новин щодня, ми хочемо нової моди, щопівроку, ми хочемо нових страв і нових знайомств, ми бажаємо нових вражень, навіть коли ці враження шокуючі (а, можливо, нам і потрібен регулярний шок). Міцна кава зранку, ревіння дрилю у сусідній квартирі, тиснява у маршрутці, суперечка у черзі за гарячим бутербродом готують нас до затишку власного кабінету на місці праці, де з монітора ми знову читаємо про чуже життя, чужі аварії, чужі злети і падіння на фінансових біржах.
Як після цього читати розлогий роман? Шкода часу! Давай нове!
І дають…
Штампи, конвеєрне виробництво, суперечливі твердження у новинах, які завтра спростують і висунуть нові — на це нам часу не шкода. Нам видається, ніби це наш вибір, а збоку виглядає, ніби ми поспішаємо трасою, прокладеною кимось, до мети, встановленої не нами.
Як би не пришвидшувався темп життя, у ньому повинен залишатися час на осмислення, роздуми, зважування і оцінки без поспіху. Тоді лише відчуємо, що це наші особисті оцінки наших особистих вражень, а не висновки, до яких нас хтось непомітно підштовхнув.
Я — за повільне мистецтво.
Вітаю повільних читачів, які можуть дозволити собі відкласти читання мого роману на тиждень, на місяць, і знову повернутися до читання за власним бажанням. Я за тих читачів, які можуть дозволити собі не соромитися, що пропустили цьогорічну новинку.
Але рік написання власного роману я, на всяк випадок, не озвучуватиму. Щоб не збивати сучасного темпу, якщо вже він такий.
Володимир Сердюк
