Оприлюднено список номінантів (учасників другого туру) конкурсу на здобуття Шевченківської премії 2022 року. Зокрема у номінації «Література» з 27-ми, хто подав документи, залишилося… лише 7. Важко назвати цей список «довгим», як це було минулими роками, бо ж «відсіяно» утричі більше, ніж залишилося… Тому, потрапивши і собі у цю ганебну більшість, поцікавився, чому так сталося (в інших номінаціях майже всі пошукачі позалишалися на місцях…)?
«Омікрон», це не тролінг французького президента Макрона. Це новий мутант коронавірусу. Окрім Південної Африки, «Омікрон» був уже зафіксований у Бельгії, Ізраїлі, Ботсвані та Гонконгу. У суботу про випадки нового штаму повідомили також у Чехії та Німеччині.
І ось минуло вже майже дві доби після зустрічі ЗЄлєнского з пресою. Вже обізвався навіть член правлячої партії «Слуга народу», вражений і розчарований безпорадністю преЗЄдента! Але мене найбільше вразило те, що самого факту цієї зустрічі так і не помітили творчі люди, люди мистецтва, СЛОВА, шановні наші письмаки та письмачки.
Повільне читання подовжує життя. Натомість усі літературні конкурси вимагають творів, написаних цього року. Тобто, змагання відбувається не серед кращих творів, а серед «кращих творів, написаних лише цього року». Письменники поспішають, бо треба податися на конкурс цього року, жюрі переймаються, що серед надісланих творів важко відібрати щось класне, хоча мусять когось відзначити, і відзначають когось.
Після вимушеного полишення рівно 10 літ тому рідного мені Інституту Журналістики КНУ ім.Шевченка (про це повніше і чесно напишу в мемуарах!) викладаю відтоді головні фахові дисципліни з Журналістики в КНУКІМі. Нині в його очільника — знаковий день у черговому році життя.
До речі, хтось може мені пояснити цей феномен? Як людина, професійний актор, з тисячами годин перед камерами і аудиторіями, з сотнями вивчених сценаріїв і ролей може так бездарно розмовляти в реальному житті, запинаючись і перескакуючи, з такою чудернацькою мімікою, ніби його безперервно болить голова?
Українське суспільство неймовірно архаїчне попри свою любов до красивих німецьких авто та різних «штучок-дрючок». Особливо це впадає в око на тлі Туреччини, що вакцинована сьогодні на 80%, Туреччини, що вже виробляє сонячні батареї і широко використовує енергію сонця.
Я не знаю, чи якісь мої пращури загинули під час Голодомору. На щастя, Закарпаття перебувало в складі демократичної Чехословаччини, тож у 30-ті роки в нас був розвиток і рух уперед, а не геноцид. Але частина моєї родини (за бабцею) походить із села Ташлик Смілянського району Черкаської області, тож цілком вірогідно, що й наша сім’я стала частиною тих гірких жнив…
