Чомусь завжди здавалося, що письменництво має бути таким собі флагманом країни, особливо в питаннях мови і її захисту. Бо хто ж, як не ті, хто народжує слово, має його захищати?!
Свята наївність, скажете ви.
Та ні, зовсім ні, давно вже ні… Але прикро дивитися на багатьох колег, які, аби отримати черговий дипломчик, вештаються заросійщеними заходами, конкурсами, фестивалями, поза те, що тамті нагороди – немов діряві капелюхи для городніх опудал. Тими «нагородами» вони, власне, самих себе виставляють на глум, на поганьбисько — свою ж таки творчість.
Хоча разом з тим встигають старанно «захищати» українську мову (усе б нічого, аби не війна, багаторічна війна саме з російським агресором).
Тому й кажу таким: ви все життя її захищатимете, ялові «захисники», якщо постійно зраджуватимете через якісь свої власні амбіції, пристосуванство, страх втратити з кимось приятельські стосунки, відсторонення від проблем, виправдовування своїх дій і ще багато чого.
Нікого не засуджую.
Але вже краще просто мовчіть. Робіть, що робите, що вважаєте за потрібне і… мовчіть! Краще, вас багатьох, не чути, аніж вами зневірюватися…
Суть будь-якого захисту — не в красивих, бундючних словах, а в діях.
А читач, скажете ви?!
Розумний читач теж все це бачить і розчаровується в кожному з нас через те, що він в першу чергу чує і бачить, а вже потім читає, чи, здебільшого, не читає.
Може тому, давайте будемо чесними. Бо вже й читачів на тих фестивалях менше, аніж писучих лавреатів.
Віднедавна я перестала вважати письменництво флагманом захисту рідної культури і мови. Бо звучить це якось, погодьтеся, смішно.
Євреї шанують свою культуру і мову, поляки шанують, угорці — шанують, росіяни — шанують, захищають, ще й у чужий монастир лізуть зі своїм «руським миром», а ми самих себе зневажаємо.
Поважаю окремих авторів з проукраїнською позицією, взагалі людей з позицією поважаю, з них беру приклад, роблю, що можу, що вмію, на що маю силу. І вірю в те, що освічена, патріотично налаштована меншість колись подужає зневіру і байдужість аморфного загалу.
Тоді й постане україномовна Україна.
Тетяна Череп-Пероганич
