Це гамлетівське питання в усій його величі постало перед українцями років триста чи чотириста тому, коли торгівля горілкою опинилася в руках справжніх природних гендлярів і швидко набула ваги одного з головних джерел державного бюджету. Українці ніколи до того не були п’яницями – землеробський спосіб життя виключає цю втіху. Або ж ця втіха виключає землеробський спосіб життя.
Несумісні вони.
І коли на всіх наших дорогах через кожні 5 верст виросли корчми, то це означало війну не на життя, а на смерть. Українське село трималося ще дуже довго. Навіть на початку ХХ століття воно твердо дотримувалося звичаю «трьох чарок»: ніде ніхто й нікому не налив би четвертої (сьогодні відгомін того звичаю ще можна почути десь на поминках, та й то…).
Набагато легше споювати робітничий клас, бо він живе не природними законами, а державними. А державі вічно й конче не вистачає бюджету…
Тож мірою того, як село пролетаризувалось (вимирало, тікало в міста або перетворювалось на сучасні робочі поселення), кількість п’яниць на душу населення невпинно зростала.
Якщо ще на моїй пам’яті пияків було двоє-троє на все шеститисячне село, і на них люди пальцями показували, повчаючи дітей: «Дивись, яка гидота, й не бери тої отрути в рот», то сьогодні скоріш почуєш: «Дивіться, який недотепа, навіть надурняк не п’є. Чи хворий може».
В 1990-х роках київський чоловічий народний хор «Чумаки» захопився проблемою серйозно. Спонукала до того не тільки тяжка ситуація з алкоголізмом в Україні, а ще й недобра й несправедлива слава про чумаків — як невиправних гульвіс, що не вилазять із корчми та тільки те й роблять, що пропивають до останнього батіжка «все чумацькеє добро».
Дивно: а де ж у хронічних п’яниць і волоцюг те добро взялося? Як такий важкий і трудомісткий промисел, як чумацтво, міг триматися й тримати економіку України понад пів тисячоліття на плечах нікчемних п’яничок?
Чому, з іншого боку, чумаки як соціальний стан стояли вище простих землеробів? Чому чумаків з піврічного походу чекали в селі як найдорожчих гостей, стрічали їх із хлібом-сіллю та іконами? Як, нарешті, міг витворитися незрівнянної краси чумацький пісенний фольклор, що й сьогодні вражає художньою довершеністю і глибоким людяним змістом? В середовищі, ознаки якого недобрі люди приписують чумацтву, витворюються шедеври на зразок «Мурки» та «Ципльонка жареного», але аж ніяк не «Було літо» чи «Ох, і не стелися, хрещатий барвінку».
Робочим матеріалом нашого хору, як завжди, був фольклор. Нас цікавили тільки справжні, ніким не спотворені документи – українські народні пісні. Врешті сформувалася програма, яку ми представили в Будинку вчителя як «Науково-дослідний концерт». Тема дослідження звучала провокативно: «Пияцькі пісні як вияв духовного здоров’я народу».
Ця дивна формула має свій глибокий зміст: попри жахливу традицію й звичку горлати певні пісні за чаркою, створювалися ці пісні в зовсім іншій атмосфері і відображали саме оту безпощадну війну, коли держава-окупант докладає всіх зусиль, щоб споїти неслухняне населення, – а населення, зі свого боку, дає свою нелукаву оцінку перебігу цієї війни. Все в наших піснях є — і справжня хмільна «звитяга», і її причини, і твереза оцінка з боку суспільства, зокрема жінок як особливо зацікавленої сторони.
Проста, всім відома пісня «Ой, наступала та чорна хмара» вже давно ввійшла в монопольний ужиток п’яненького товариства десь після четвертої (чи чотирнадцятої) чарки, тому повернути їй справжнє обличчя вельми непросто. Бо таки йдеться про п’яну бійку десь у корчмі. Яка вже тут може бути краса чи мораль? Та в цій пісні, як і в усіх народних піснях, моралі таки нема (це збиває з пантелику людей, вихованих на соціалістичному реалізмі, який вимагає щасливого кінця, моралі та оргвисновків).
А от краса тут справжня. Це пісня дужих, сильних, щирих людей, зведених якоюсь недоброю силою до рівня «бідної голоти». І ось ця голота мусить терпіти насмішки дуки-глитая, який, власне, їхньою кров’ю й потом живиться й жиріє. Терпіти? До яких пір? І вибухає протест – нестримний бунт, у якому голота показує – як уміє – свою гідність і силу. Ні про яке звільнення під проводом вождя чи мудрої партії в пісні немає ні слова, бо таке слово було б брехнею. Йдеться про силу й гідність. А висновки — роби сам.
Науково-дослідний концерт був побудований на основі чоловічих пісень, так чи інакше дотичних до пиятики. Чергувався цей чоловічий «героїзм» із виступами опонентів – жіночих гуртів та солісток («Золоті ключі», «Рідна пісня», «Троянь»…). Все дійство супроводжувалось також коментарями експертів. Після концерту Василь Марусик сказав мені: «А я думав… А насправді я в житті не чув кращої антиалкогольної пропаганди!»
На жаль, хоча цей концерт і був записаний цілком, він зазнав редагування, внаслідок якого весь текстовий супровід просто викинули. «Наш формат» його не вміщає. Та треба дякувати й за те, що збереглися бодай записи пісень. Сподіваємося, що слухачі самі зуміють розібратись, де тут жарт, де фантазія, а де справжня СИЛА в її сковородинському сенсі.
Василь Триліс
