Культура

Чарівна мистецька оказія

«Хто нічого не знає — той нічого не любить. Хто нічого не робить — нічого не розуміє. Хто нічого не розуміє, той нічого не вартий. Але той, хто розуміє, — любить, помічає, бачить… І що більшими знаннями володієш із певного предмета, то сильніша любов. Той, хто гадає, що всі плоди достигають одночасно з полуницею, нічого не розуміє про виноград».

Ці прості, здавалося б, але мудрі слова, котрі спонукають до самовдосконалення, я вичитала поміж експонатів столичного Національного музею українського народного декоративного мистецтва, куди потрапила випадково, але мала втіху і замилування походити його галереями.

Найбільше мене вразили виставки ікон та килимів. Виставки, які, власне, символізують мистецтво від небесного до земного. Саме таке означення спало мені на думку, коли я чудувалася іконою «Богородиця з Немовлям. Достойно єсть», а потім не могла відірвати погляд від нашого національного килимарства, що є одним із найдавніших промислів народного мистецтва.

Кожен килим має дивовижний візерунок та унікальну техніку виготовлення. (Щодо килимів, то, виявляється, найунікальнішим нині є, розповіли мені, Пазирикський килим, який археологи в 1949 році знайшли серед поховання скіфського князя, і його вік обраховують двома тисячами років)

За годину блукань музеєм я стільки всього наслухалась і надивилась неймовірних речей — різні епохи, картини, праці сотень майстрів. І це насправді якась магія!

Насамкінець потрапила на виставку картин абстрактного мінімалізму «Графічні Гобелени» художника Олексія Желтоногова. Біля своїх картин був якраз автор, який розповідав про себе і творчість. Виявляється, він малює з чотирьох років, і малює все своє свідоме життя. «Мої картини, — каже він, — це чисті кольори, чистої води неоавангард. Для мене найважливіше — колір, а деталі – похідне». За натхненням їде у світи. Любить подорожувати. Країни, до яких найбільше горнеться душа — Туреччина, Хорватія, Греція…

Отакий він, живий художник, що випадково трапився мені у музеї, куди і я потрапила випадково. Мені справді щастить, і не тільки того разу, на яскраві випадковості.

Діана Шарай,
студентка Інституту журналістики
Київського університету імені Бориса Грінченка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.