Торік у вересні не стало Валерія Громцева (16 лютого 1949 – 7 вересня 2020)… «Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене. Він більше сюди не повернеться. Не повернусь, мабуть, і я…» Я прожив цікаве й насичене життя в Україні, розповідав Громцев. В останні роки найбільше сумував, звичайно ж, за початками творчості. Коли хотілося перш за все самому собі щось довести, щоб стати популярним.
Кожний період цікавий по–своєму. Дякувати Богу, що зустрілися на моїй життєвій дорозі гарні люди — Володя Івасюк, Соня Ротару, Левко Дутковський, Назарій Яремчук, Пінхас Фалік, Лідія Ротару, Юрій Рибчинський… Незабутні часи… Мені не пощастило написати жодної пісні для Назарчика Яремчука, ми йшли у творчості своїми дорогами, проте завжди шанував його як професіонала своєї справи, його становлення і пік творчості відбувалися на моїх очах, у наших рідних Чернівцях, де завжди було ким пишатися і ким гордитися українській пісні та українській сцені. Там душа сама співала, адже не співати не могла!
Краса природи, гір, переплетення культур сприяли цьому.
У 1974 році мої чернівецькі «Карпати» припинили своє існування. Я поїхав працювати у хмельницькі «Товтри», куди запросив, як солістку, сестру Софії Ротару — Лідію. Цей період був якимось чудернацьким. Ми лише почали працювати, створили концертну програму і вже після першої гастрольної поїздки перебралися в Луцьк. Почалася цікава і плідна робота на Волині. Усім складом з «Товтрів» ми стали «Світязем», а Ліда Ротару повернулася в Чернівці.
На початках мали свого гарного соліста. А коли Зінкевич не зміг поділити слави з Назарієм Яремчуком у чернівецькій «Смерічці», у них дедалі більше виникало суперечок, Василь таємно просився у «Світязь». Не раз казав обом — Назарієві й Василеві — що мають бути разом. А якщо ще й з ними Левко Дутковський — їхній творчий батько, — це нездоланна сила, моноліт. Композитор і два шикарних співаки, які доповнювали один одного! Пісні, заспівані в їхньому дуеті, й досі звучать краще і багатше, аніж ті, які вони співали окремо. І це добре знав і завжди відчував Левко Дутковський, адже зліпив з них досить крутих співаків. Не лише з них, а як він вишколив своїх музикантів, які навчалися на художні спеціальності!
Відчував силу дуету Яремчук–Зінкевич і я. Хоч умовляв і переконував Василя залишитися у «Смерічці», проте їхній конфлікт дійшов до межі кипіння і вони розлучилися. Зінкевич сам мені зателефонував і сказав: «Назарій нехай залишається в «Смерічці», а я хочу перейти до тебе у «Світязь». Хоч я завжди був 
проти такого розпаду, адже їхньому дуетові не було рівних у всьому Радянському Союзі, але бачив, що хлопці не ладять один з одним і погодився взяти до себе Василя.
Хоча ми ніби були творчими суперниками з Левком Дутковським (обидва ж творили музику і очолювали музичні ВІА), проте дружили завжди. Слава Богові, здоровий глузд завжди брав гору. Левка шанував і поважав і буду це робити завжди. Треба віддати йому належне, він справді стратег, далекоглядний митець від Бога. А який фірмач! Це ж треба в буковинському райцентрі створити на базі не музичного, а художнього училища самодіяльний колектив, якому поступалися усі професійні столичні. Які пісні, які тексти, музика, яка експресія, яка чоловіча і жіноча врода! А які естрадні сценічні костюми робила його дружина Алла!!! Клала на лопатки будь–кого в тодішній державі. Навіть коли Левкові вдавалося щось краще за мене, я лише тішився за нього. Якби міг і мав таку силу, то безсумнівно присвоїв би звання Героя України Левкові Дутковському. Адже зроблене ним — безперечний подвиг. Як українця, як патріота, як громадянина.
Що ж до Назарія Яремчука, то вважаю його сильним співаком української естради і надзвичайно порядною людиною з відкритою душею. Він був самородком і, окрім вражаючої чоловічої вроди, мав прекрасного тембру голос від природи. З Назарієм було цікаво не лише спілкуватися, а й дружити. Якщо Чехія мала Карела Готта, то Україна — Назарія Яремчука.
Знову ж, за те, що ми мали співака Назарія Яремчука, варто низесенько вклонитися його багаторічному вчителеві Левкові Дутковському. І ніколи не забувати цього. Як і те, що сім років Левко вишколював Василя Зінкевича у своїй «Смерічці», а я — п’ять літ у Луцьку. Ми з Левком робили усю невдячну чорнову роботу і лише ми знаємо скільки праці та зусиль вкладено в того чи іншого співака, щоб він вийшов на велику сцену і заспівав пісню. Те, що співав у «Смерічці» сам чи з Назарієм, уже не годилося, адже він залишив колектив і з етичних міркувань треба було починати все з початку. Ми концертували у всіх республіках Радянського Союзу, тому Зінкевич співав чимало пісень російською. Коли виїжджали в Росію чи в Білорусію, Василь легесенько співав одне відділення українською, друге — російською мовами…
Михайло Маслій,
із книги «Незрівнянний світ краси Назарія Яремчука»,
Видавничий Дім «Букрек». 2021 р.
