О, Боже наш, іже єси
на небесі, Ти многотрудно
творив цю Землю для краси,
і аж самому стало чудно.
Поринув Ти в діла земні
і Сонце випустив на обрій
зелу світити, звірині,
і сам собі промовив: добре.
Та звір не бачить красоти.
І по своїй подобі — Бога —
створив єси Адама Ти,
свою вдихнувши душу в нього.
І щоби рід примножив свій,
Ти Єву дав йому у жони.
Але вмішався хитрий Змій
в Тобою творені закони.
Ми всі зачаті із гріха.
Живе Земля без Божих таїн,
до Слова Божого глуха, —
і Авеля вбиває Каїн.
І вся Земля уже Содом,
брудна, розпусна і жорстока.
Перед своїм Страшним Судом
Господь послав мені Пророка.
Що скаже він мені і вам,
на смерть приреченим від роду?
Що ми споганили життям
і сушу, й воду, і свободу.
І, не рахуючи утрат,
ми промінь віри погасили.
І знов іде на брата брат,
і з Богом міряємо сили.
І рік Пророк нових епох,
котрі з новим почнуться Віком:
— Вам посилає Сина Бог,
Він буде Богочоловіком.
Його дасте ви розп’ясти.
Та він звоює воду й сушу,
щоб ми, дрібні, могли спасти
безсмертну, Богом дану душу.
О світе грішний, зрозумій, —
в твоїй безумній круговерті
тобою далі править Змій, —
і ти належиш тільки Смерті.
Є ніч великого Різдва.
Явився Спас лицю твоєму.
Бо це тобі Його звізда
зійшла у небі Віфлеєму.
Петро Скунць
