Із запізненням, але таки прочитала останній роман Салмана Рушді «Золотий дім». Роман цікавий — про кіно, індійську мафію та родину Нерона Голдена, пральщика брудних індійських та ісламських грошей, який має провину за події в готелі «Мумбай», коли гине його дружина.
Він вирішує змінити свою ідентичність і переїздить із трьома синами до США. Родинна історія, втрата синів, одруження з російською Ягою Василісою, підставна дитина, крах родини — і все це в римських одягах та з присмаком античної трагедії.
Роман загалом про ідентичність, передусім статеву, релігійну, національну в останню чергу. Роман майже агітаційний, антитрампівський, проти клоунів у політиці.
Читати твір варто, у ньому купа кіношних алюзій, бо оповідач є режисером і взагалі відчувається прагення автора перетворити свій текст на фільм. Думаю, хтось цей роман таки екранізує, бо маємо майже готовий сценарій.
Головна думка: людина може бути собою винятково у приватному житті, а вся надія — в дітях.
Салман Рушді поряд із Орханом Памуком — найцікавіші романісти сучасності. Я особисто більше люблю Памука, стиль якого просто заворожує, який створив пам‘ятник Туреччині у слові.
Однак це справа смаку.
Салман Рушді дуже сучасний, уважає, що світ живе радикальною неправдою. До слова, український переклад Андрія Савенця якісний, приємно читати.
Роксана Харчук
