Роман про Ольгу Кобилянську

Десь два роки тому, перебуваючи у Чернівцях і маючи годинку-другу вільного часу, ми вирішили піти у будинок-музей Ольги Кобилянської. Трохи поблукавши лабіринтами тихих, майже сільських, вуличок знайшли той будинок, в якому письменниця прожила від 1929 року аж до самої смерті. Я дуже люблю музеї-садиби, місця, які зберігають дух людей, що жили у них, тому неодмінно хотіла там побувати.

Ми зайшли на цілком звичне подвір‘ячко, здалося, що зараз зі старого, але доволі ошатного будиночку вийде господиня, постукали у двері. На поріг і справді вийшла привітна жінка і сказала, що у зв’язку з карантинними обмеженнями музей не працює. Було трохи прикро і цю розчарованість працівниця музею прочитала на моєму обличчі. І тоді вона сказала, що якщо ми вже так здалеку приїхали, то покаже нам будинок і дещо розповість про його власницю.

Ми зайшли всередину і опинилися в іншому світі. Атмосфера сторічного будинку, в якому кожна деталь пам’ятала міжвоєнне життя Ольги Кобилянської, поглинула нас. А далі працівниця музею почала свою розповідь. І це була не традиційна історія про життя та творчість великої письменниці. Вона почала розповідати нам про любов, чи пак пристрасть, Ольги Кобилянськоі до Осипа Маковея. Як не дивно, але тоді я вперше почула цю історію. Вона запала мені в серце.

Я довго думала, чому ця любовна драма склалася саме так. Хотілося більше дізнатися деталей. Тож коли кілька місяців по тому у видавництві «Фоліо» вийшов роман Ольги Саліпи «Оля», який позиціонували, саме як історію кохання Ольги Кобилянської та Осипа Маковея, я зразу ж замовила його у самої авторки. Але, як часто буває, читання книжки відсувалося, позаяк знаходилися важливіші і актуальніші твори. І ось зараз у мене почався період читання романів про видатних особистостей. Тож «Оля» вписалася в тематику ідеально.

Свою розповідь авторка розпочала з кінця. Чернівці, 1941 рік, літня жінка дивиться у вікно свого будинку і згадує минуле. На ці спогади її наштовхнула дівчина-студентка, яка прийшла поспілкуватися з видатною письменницею, бо начебто пише наукову працю про творчість Ольги Кобилянської. Але питання дівчини про стосунки Ольги з Осипом Маковеєм викликало якесь дивне роздратування. Кобилянська виганяє дівчину і поринає у спогади. І ось ці її спогади дозволяють читачеві зануритися у світ її почуттів та душевних терзань.

Спочатку ми бачимо картини дитинства та юності. Це дає змогу зрозуміти багато чого в її майбутньому. Адже саме в дитинстві формувалися засадничі риси її натури. Окрім того саме в цей час в житті Ольги з’являється подруга, що неабияк вплине на її подальше життя — майбутня видатна художниця Августа Кохановська. Саме Августа стане ключовим персонажем подальшого сюжету роману.

А далі сторінки книжки переносять нас уже в той період, коли до Чернівців зі Львова переїздить журналіст, публіцист, літературознавець Осип Маковей, щоб стати редактором часопису «Буковина». Саме тоді і починаються дивні стосунки Ольги Кобилянськоі з цим чоловіком.

На той час Кобилянській вже 32 роки. Вона незаміжня. Чому? Невідомо. В такому віці вже би пасувало. Може, чекала на того, хто переверне їй душу і стане натхненням для її безсмертних творів. Тепер, через 130 років розуміємо, що Осип Маковей цю роль таки виконав. Він був на три роки молодшим від Ольги і це її дуже турбувало. Вважала, що саме те, що застара для нього, стримує Осипа від згоди на одруження. Але думаю, зовсім не це було причиною.

Маковей в першу чергу бачив у Ользі талановиту письменницю, а не жінку. Та й дивний характер Кобилянської радше відлякував його, аніж притягував. Таких жінок зазвичай бояться чоловіки, прагнучи мати поряд жінку простішу і прогнозованішу.

Вона була вольовою людиною, але в то й же час безвольно пробачала йому всі приниження, була фантазеркою і мрійницею, але готова стати повсякденною опікункою коханому чоловікові, була талановитою письменницею, але готова була зрадити перо, аби пекти Маковею пиріжки чи прати його сорочки. Він не прийняв такої жертви. Можливо розумів, що не має права занапастити її талант.

Чи справді Осип був коханням всього її життя, чи це була якась хвороблива одержимість і бажання будь-якою ціною отримати цього чоловіка? Про це ми, сьогоднішні, можемо тільки роздумувати, або, як Ольга Саліпа, писати книжки.

Коли бралась до читання, то не розраховувала на щось особливе. Знала, що це перший роман авторки, тож готова була до дебютантського рівня. Але, як не дивно, книжка перевершила мої очікування. По-перше, стиль дуже легкий і приємний, гарна мова, милозвучно складені речення. Але найголовніше: Ольга Саліпа не тривіально зуміла закрутити сюжет. Її інтерпретація любовного трикутника надзвичайно цікава, а заключні розділи — це просто захоплюючий детектив.

Багато хто скаже, що такого бути не могло, що це просто фантазія авторки. Цілком погоджуюсь, та й сама авторка цього не заперечує. Але ж яка крутезна версія! Такі творчі прийоми допомагають вийти за межі енциклопедійних відомостей і побачити відомих постатей зовсім іншими, живими людьми з плоті і крові, з усіма їхніми недоліками та слабкостями.

Окрім всього іншого роман занурює нас в атмосферу австро-угорських міст на межі ХІХ-го і ХХ- го століть. Сецесійна архітектура, початки електрифікації, перші трамваї, перші паростки жіночоі емансипації — все це так пасує Відню, Львову, Чернівцям. Крім головних персонажів роману, зустрінемо на його сторінках інших відомих особистостей того часу: Івана Франка, Василя Стефаника, Лесю Українку, Софію Окуневську, Наталію Кобринську, Остапа Луцького. Тож запевняю вас, мандрівка в часі разом з Ольгою Саліпою буде цікавою і пізнавальною.

Мабуть, це справді великий виклик і подвиг — бути іншою. Особливо у патріархальному суспільстві, яке живе стереотипами, буцім пріоритети жінки — це кухня, діти і церква. Можливо, вона і сама погодилабся на цю роль, якби таку жертву прийняв той єдиний, задля якого готова була на все. Та доля розпорядилася по-іншому. І, дякуючи цьому, ми маємо особливий феномен українського жіночого писемства ім’я якому — Ольга Кобилянська.

Галина Новосад