Все-таки ця війна не через росію, а через СССР. Ми всі думали, що СССР помер, а він помер лише фізично. А ментально живий і хоч його привид вже не бродить по Європі, але лютує в Україні. Оця вся фішка з правонаступництвом росіїї есесесеру — дуже нашкодила Україні. Якби у 1991-му поставили крапку радянській державі і забили осиковий кілок у груди — зараз було б легше. Але ні — обов’язки, майно, борги і, головне, ядерну зброю успадкувала росія. І хоч спочатку татів шкіряний енкаведешний піджак на росію був завеликий — з часом вона підросла і все сіло як влите.
Нестерпний сморід совка у цій війні всюди — від «причин» до проведення. Декомунізація, мовчазна підтримка населення, розконсервування радянських танків. Уявляєте, по Україні можуть їздити танки, котрі чавили празьку весну?
Росія з цієї війни швидко вивітрилась і залишився лише совок. Власне, російського в ній засадничо була дрібка, бо вони не назбирали за 30 років хоч у якусь мінімальну кількість сенсів, аби погнати під ними народ на війну. За росію чи рускую імпєрію ніхто воювати не хоче. А от за совок — так. Тому і звернулись до глобальнішої перевіреної десятиріччями парадигми.
Ідея СССР — набагато ємніша і сильніша за ідею новоросії, руского міра і цього всього разом узятого. Бо новоросія — це вигадки інфантилів, а СССР — реальний величезний кейс тривалістю 70 років із мільйонами живих свідків. От на них і зроблено ставку.
Це гарно видно по ідейних колаборантах в Україні — їх багато. І практично всі вони — родом із СССР. Старий кагебіст наводчик зі Львова, тьотка-наводчиця з Черкас, здається, бабка з червоним прапором. В Україні є багато і м’яких колаборантів, котрі не здатні відрізнити свою юність і дитинство від совка. Вони б цілком не проти говорити «Хай квітне українська радянська соціалістична республіка» знову, тому цей кейс не про мову. І серед мовних, і серед язикових є багато ностальгуючих за минулим — на них і опираються рашисти.
По суті це справді ледь не останній шанс росії як правонаступниці ссср зачепитись в Україні за своїх — поки вони ще не дуже старі і мають якийсь мінімальний вплив у державі.
Намацування тих, хто все ще живе совковим світом та його міфами — ось справжня ціль рашки. І їх справді вистачає. Оці всі святкування восьмого березня, першого і дев’ятого травня, безсмертні полки, гагаріни і пушкіни — сантиментів до цих речей в Україні не бракує. І святкувальники справді не підтримують росію — вона їм не потрібна. А от совок — так.
У нас нема ніяких сучасних зв’язків з росією — ні культурних, ні емоційних, ні політичних. Це видно неозброєним оком і сперечатись про це безглуздо. Навіть засилля російської мови в Україні не наближує Україну до росії жодним чином. Російська в Україні — це наслідок совка, як наслідки опромінення у ще живих ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Вони її не подінуть нікуди із себе, не вирвуть і не викинуть. Вони з нею помруть, така їхня доля. І навіть частково передадуть нащадкам у вигляді генетичних хвороб, бо це вплинуло на їхні гени.
Єдине, що в нас є і воно, на жаль, справді ще живе — це спільна історія у совку. І цей місток перегниє тільки з часом, коли обновляться покоління, котрі не знають хто такий Лєнін (бачив у стрічці, як волонтери на Сході фоткали в квартирах збірки праць Леніна — факін емейзінг!! нафіга дотепер тримати в квартирі таку літературу??) І коли ми чим пошвидше декомунізуємо все остаточно і деконструюємо радянський міф з публічного і ментального простору України, тим швидше убезпечимось. Викинути совок з України — це наше внутрішнє НАТО.
З вулиць, пам’ятників, шкільної програми і анекдотів. Коли ми остаточно забудемо крилаті фрази з радянських фільмів. Коли на Новий рік перестануть крутити «Іронію долі». Знаю, це звучить дуже безглуздо, але зараз в Україні гинуть 20-річні, бо 50-ти річні знають хто такий Іполіт і яка на смак заливна риба. Бо ті, хто прийшов убивати — знайомі з Іполітом так само, це наш, блядь, спільний знайомий. І єдине, що нас із ними пов’язує.
Я не знаю, чому росія в 91-му вирішила не будувати нове життя, а закинула собі на плечі труп СССР і марширує з ним у майбутнє. Ще й перемовляється з ним по дорозі, веде дискусії, питається порад. У трупа! І от через 30 років вона стоїть з розкладеним трупом на плечах, а сморід аж вбиває. І не розуміє, шо ж воно не так? Це і для них дуже не ок, бо труп таки скоро розкладеться, а нового нічого не збудовано.
Сучасна росія — це четверте порося з казки про трьох поросят, яке збудувало собі хатку з кісток. А вони зотліли, навіть дути не треба…
Володимир Гевко
