Чесно кажучи, читати романи про війну не хочеться, бо вона ось недавно відійшла від мого власного порогу, але продовжує кривавицею знищувати всю нашу Україну. Болить. А роз’ятрювати біль кому охота? Проте роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання», хоча й вийшов у воєнній серії видавництва «Апріорі», проте не про війну. Він про вічну тему/проблему стосунків чоловіка і жінки. Ця тема настільки стара, що ще античні автори називали її в числі основних. І, звісно, всі видатні і не дуже автори обписали її з усіх сторін.
Що б, здавалося, можна сказати нового? Проте Леонід Ісаченко, можливо, у підсвідомості вихованця радянської школи (це нейтральне визначення, бо ж і я з тієї школи вийшов, та й усі, хто знає на власній шкурі слова «ранець», «політінформація» тощо) тримаючи вислів не нашого класика про те, що всі щасливі сім’ї однакові, а нещасливі – по-різному, виповів свою романну історію. Вона заграла новими фрашками 
(одне з улюблених буковинських слів автора книги) все ж таки з огляду на війну.
Бо якби не війна, то шість щасливих років співжиття головного героя Антона із Терезією тривали б і, власне, розповідати, можливо, не було б про що з огляду на той класичний вислів, що вище. Війна не тільки привідкрила таємниці Терезії, але й кинула героїв у втечу з розбомбленого Ірпеня після полювання на них кадировців–окупантів.
Антон доволі несподівано для Терезії повівся як самостійний чоловік, як мужчина, який приймає різкі рішення на ходу, зразу, без прислуховування до жінки. Бо того вимагала ситуація і цей момент є кульмінаційним у романі. Чоловік поступає як чоловік і це стає причиною розриву з Терезією. Автор намагається виправдати зраду жінки, цитуючи, зокрема, Павла Загребельного, котрий цінував у жінці… різноманітність.
Ну, для декорування зради винайдено багато термінів і паволочок, але коли жінка шість років живе з чоловіком, старанно маскуючи не тільки своє перше заміжжя (з цим чоловік би ще погодився), але й наявність дочки, але й свою начитаність, хоча в хаті жодної книги, але, зрештою, маскує і роботу свою, то що це за емансіпе?! Терезія відмовилася оформити стосунки з Антоном юридично і формально після розриву, який настав через втечу з Ірпеня, ніхто нікому нічого не винен. От тільки чому Антон готує банош і теплий салат, які готувала Терезія і чому в його німецькому помешканні, де він опинився біженцем, з холодильника не вибуває пляшка віскі?
Роман «Гонитва на виживання» було доцільніше назвати за ім’ям головної героїні, бо все навколо неї крутиться. Але й вибрана автором гонитва також логічна, адже в книзі не стільки гонитва від російських окупантів, скільки гонитва за розумінням самого себе і світу навколо.
Книга надзвичайно актуальна хоча би через те, що мільйони українців опинилися розвіяні смерчем війни по закордонах і тріщать їх сімейні союзи, як бульки на дощовій воді. Бульки великі, лопаються і виникають нові, коли дощ надовго… Та й ті знову лопаються… Аж доки не втихне дощ.
Автор так і не відкрив таємниць Терезії, тільки натякнувши на ймовірне пояснення, але його герой приймає рішення повертатися в Україну. Тож надія лишається. Хоча годинник цокає невпинно…
А в японців, одного з яких згадує книгоцентричний автор роману, є цікавий звичай: розбиту чашку вони склеюють і цінується вона більше за нову, бо має свою історію.
Василь Чепурний
