Культура

Розчарування «Ворошиловградом»

Сумнівно, чи купила б я цю книжку обдумано і сплановано. Підсвідомо я завжди відчувала, що проза Сергія Жадана (на відміну від його поезії) — це щось далеке від мене. Але книжкові аукціони групи ВРАЖЕННЯ.UA завжди відключають раціональне мислення і головним чинником у виборі книг є передовсім емоції. Тож саме керуючись емоціями я і поставила ставку на книжку «Ворошиловград» від «КСД». Так, наче якщо я її куплю і прочитаю, то місто, що колись носило таку назву повернеться з багаторічної окупації. Наївно! Та, все ж таки, моя ставка перемогла і я стала власницею книжки з почесною відзнакою, що кошти від неї допоможуть ЗСУ косити русню.

І це неабияк тішило.
Моє листопадове читання я вирішила об’єднати титулом «Міста», тому ця книжка сюди вдало вписалася. Хоча мушу признатися, що ні про колишній Ворошиловград, ні про Луганськ у романі не йдеться. Це більше алегорія, спосіб показати щось далеке, втрачене і абсолютно нереальне.
Головний герой роману Герман. Йому тридцять три роки, за фахом історик, мешкає в Харкові й працює невідомо ким, на його візитівці написано слово «експерт», яке нічого не означає ні для самого Германа, ні для потенційних споживачів його послуг.

Герман веде холостяцьке життя, винаймаючи квартиру разом з товаришем Льоліком. Таке життя цілком влаштовує Геру. Але одного травневого дня йому телефонує давній знайомий Коча і плутано розповідає, що Герин брат Юра дивним чином зник (ймовірно втік за кордон) і що Герману терміново варто приїхати, аби розрулити проблеми, які заклубочилися над братовим бізнесом. Така подорож довжиною у двісті з гаком кілометрів у напрямку східного кордону однозначно не входила у плани Германа. Спочатку він і справді хотів послати Кочу куди подалі і займатися своїми справами, але потім таки погодився приїхати на вихідні, щоб на місці дізнатися в чому справа. Але цей його вікенд у місто його дитинства розтягнувся для Германа у значно довший термін та кардинально змінив спосіб життя.

Мені зараз важко висловити свої враження після прочитання, бо вони дуже суперечливі. Сильною й позитивною стороною твору є надзвичайно перфектна, образна і поетична мова Жадана. Які там чудові метафори та порівняння! Часом хотілося навіть зробити своєрідну шпаргалку з цікавими, гострими, часто навіть саркастичними висловами. Але ж роман — це не набір окремих, навіть дуже доречних, речень. В першу чергу — це сюжет, його суть і мораль. І от з цим у романі «Ворошиловград» в мене, ну, ніяк не склалося.

Більш гнітючої, песимістичної й сповненої безнадії історії ще ніколи не доводилося читати. Якась суцільна ірраціональність, позбавлена причинно-наслідкового зв’язку. Чому персонажі поводилися саме так, не вдалося зрозуміти до самого кінця книжки. Це якась суцільна чорнуха у її найгірших проявах. Мені навіть не хочеться вірити, що десь є місце, де люди так тупо і безцільно проживають своє життя, а іноді і віддають його невідомо за що. Мафія і рейдерські захоплення, контрабанда і незаконна міграція, наркотики і алкоголь, цигани і штунди, випадковий секс і безцільна смерть — мікс з цих інгредієнтів склали основу роману. І при цьому дія відбувається не в далекі та лихі 90-ті, а в часи значно пізніші.

Читаючи, я поринала в якусь суцільну тугу і депресію.
Мені п’ятдесять вісім років, з них двадцять два маю свій бізнес (досить серйозний і вагомий на відміну від заправки на краю провінційного містечка, про яку йдеться в романі), але я навіть гіпотетично не можу собі уявити, що щось подібне, описане автором, могло бути в моєму житті чи житті людей, з якими мені доводилось будь-коли перетинатися. Все це виглядає, як якась суцільна фантасмагорія, антиутопія, придумана для підсилення вражень від негативних рис та вчинків персонажів.

Ну, не сприймаю таке від слова «взагалі». Але я не маю підстав не вірити Сергію Жадану. Мабуть, там, поряд з мордорським кордоном, таке життя було реальністю. І від цього мені стає ще страшніше. Та найбільш прикро від того, що «Ворошиловград» — це доволі популярний роман за кордоном і саме через призму його сюжету в іноземців формувався образ українця та погляд на спосіб ведення українського бізнесу. Хотілося кричати: «Та ні, люди, у нас насправді все зовсім не так, ми нормальні і цивілізовані, а персонажі цього роману вигадані!». Знаєте, добре, що зараз образ нашої нації формується не на підставі таких книг, а завдяки мужності, відвазі та самопожертві, які щодня демонструють світу мільйони українців.

Тих, хто читатиме роман, мушу попередити: він щедро пересипаний ненормативною лексикою. Але це, як на мою думку, якраз додало йому хоч якогось колориту і було органічним для персонажів, описаних автором. Можливо, я невдало вибрала роман, з якого розпочала знайомство з прозою Сергія Жадана. Але так вже склалося. Чи, правильніше буде сказати, не склалося. На обкладинці книжки написано, що це «найкращий роман десятиліття за версією премії «Книга року BBC». Тож я вкотре переконуюсь, що книжки з подібними титулами мені варто оминати, щоб потім не розчаровуватися.

За романом Жадана знято фільм «Дике поле», але я вже не ризикну його дивитися, аби ще більше не заганяти себе у стан відрази та несприйняття. Передбачаю, що багато хто висловить обурення моїм «невіглаством» щодо оцінки цього твору і літератури такого штибу. Але я не боюся виглядати якоюсь «не такою» в чиїхсь очах. Для мене значно важливіше бути щирою та відвертою і вільно висловлювати свою думку.

Галина Новосад

2 comments

  1. Олександр

    Жадан – не прозаїк. Колись я був написав коментар на “Літакценті” про “Ворошиловград”, зауваживши, що автор деякі епізоди спробував писати в стилі Гая Річі “Карти, гроші, два стволи”. Невдале наслідування.

    1. В.Н. Ясмин

      Таки так, не прозаїк сердешний Жадан. Він непоганий поет, і тільки. І його проза – це вірші, які чогось написані прозовою формою. Читати це доволі нудно, позаяк проза потребує думки, смислів, а не тільки емоцій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.