Український національний патріотизм, чи пролетарський необольшевизм? З Катериною ІІ в Одесі все зрозуміло. Вона топила в крові український народ, українську козаччину. Пам’ятникам Катерині ІІ не місце на українській землі. А от щодо закликів знести пам’ятники Кайзеру Австрійської держави Францу Йосипу на заході України — я категорично проти.
По-перше!
Горе активісти українського національного патріотизму називають якийсь пам’ятник у Львові і «пам’ятник» у Чернівцях. Згодом з’ясувалося, що у Львові, як такого пам’ятника, нема. Його знесли більшовики-комуністи ще у 1939 році. Є погруддя Кайзеру, якe є приватною власністю і знаходиться у дворі власника того будинку і подвір’я, де це погруддя стоїть.
Тепер стовно «пам’ятника Франсу Йосипу» у Чернівцях. Немає у Чернівцях пам’ятника Францу Йосипу. Є навпроти мого дому у скверику по вулиці Кордуби невеличка скульптура, виконана у сучасному оптикоілюзорному жанрі. Його фішка полягає в тому, що коли ти стоїш навпроти скульптури і дивишся на обличчя Цісаря — він виглядає бундючним, набурмошеним і сердитим. Але коли ти до ного поволі наближаєшся — обличчя Франца Йосипа розповзається у посмішці.
Ініціаторами задуму встановити таку скульптуру у нашому сусідському скверику належить групі чернівчан і, у тому числі, авторові цих рядків. Тепер щодо самої постаті Франца Йосипа. Саме за його урядування Буковина і Чернівці почали розквітати і перетвотюватись із темного закутку на тлі Європи у цивілізований європейський край.
Для багатьох ура-патріотів було б корисно передивитись підбірку відеофільмів створених моїм другом і земляком Богданом Ластівкою. Зокрема є цікавим і пізнавальним фільм про те, як Чернівці стали фінансовим і банківським хабом за часів Франца Йосипа. Прості гуцули, господарі одержали змогу брати гроші у кредит і розбудовувати свої господарства. Була прокладена залізниця, яка сполучала Чернівці з Віднем, Бухарестом, Парижем… У Чернівцях з’явився театр, бібліотеки, ресторани, кав’ярні, готелі, церкви, костели, синагоги, ювелірні майстерні і крамниці, салони моди і одягу…
Коротше, цю тему треба вивчати не з позиції комуністичного агітпропу, а з точки зору об’єктивної і неупередженої історії.
Ростислав Демчук
