У травні моє читання зосередилося довкола книжок про визначних українських особистостей. Цьому була поважна причина. Адже на початку травня виповнилося 160 років з дня народження уродженця Золочівщини, Січового Батька, Кирила Трильовського. Тож його мемуари й започаткували тему місяця. Для мене було важливо, щоб люди дізналися про Трильовського більше, бо його імʼя маловідоме і чомусь залишається в тіні інших його сучасників – українських державотворців.
А от завершую травень книжкою про людину, яку знають практично всі й не лише на теренах України. Але мало хто знає, що життєвий шлях цього великого чоловіка в певний час перетнувся зі шляхом Кирила Трильовського. Мова йде про Івана Франка.
Книжка Степана Процюка «Руки і сльози. Роман про Івана Франка» вперше вийшла у видавництві «ТунДрайв» в буремному 2022-му. Я ж отримала її від автора у січні 2023 року. Але лише зараз зорі зійшлися для читання.
Про Івана Франка написано немало книг. Але в більшості своїй це наукові дослідження творчості чи біографічні розвідки. А от Степан Процюк наважився написати про Франка художній твір. Звичайно, роман про реальну історичну постать не може бути цілком художньою вигадкою, тут слід дотримуватися фактів, принаймні загальновідомих. Тож автор 
так і вчинив. Він поклав в основу свого твору життєпис Івана Франка від народження й аж до смерті й довкола цього сухого скелета став домальовувати живе тіло реальної людини. Не генія, не велета духу, а насамперед чоловіка з усіма його чеснотами та вадами.
Сторінка за сторінкою ми бачимо процес формування особистості Івана Франка та всі дивовижні викрутаси його долі. З малого сільського хлопчика, який дуже рано осиротів, він виростає в допитливого та спраглого знань юнака, а відтак перетворюється в молодого й прогресивного інтелектуала. А далі його талант, помножений на величезну працездатність, дає неймовірні плоди. Та чи принесуть вони щастя й достаток Франкові?
Тепер ми точно знаємо, що ні. Бо його життєва стежка була вистелена не трояндовими пелюстками, а терновим гіллям. І все життя він пробирався крізь ці колючки, роздираючи тіло до крові. Чому так? Звичайно, було багато зовнішніх чинників, які вплинули на складну долю Франка. Насамперед те, що народився не поляком, не австрійцем, а русином, представником бездержавної нації із задвірків великої імперії. Важливим чинником було й те, що від малого не мав твердої опори та підтримки батьків: тато помер, коли йому було девʼять, а маму втратив у шістнадцять. Але значною мірою той тернистий шлях був спричинений характером Франка, його войовничою і нетерпимою натурою. Він говорив людям гірку правду, навіть розуміючи, що це може йому зашкодити. Але такий вже він був.
Випадково чи не випадково, але на Івана Франка і за життя, і по смерті, навішували ярлик соціаліста. Хоча його соціалізм був швидше романтичною тугою за ідеальним суспільством, аніж реальною політичною позицією. Та, на жаль, саме це, ще на зорі його становлення, заклало фундамент складної особистої життєвої драми. Перший арешт і увʼязнення зробив свою гірку справу: батько його коханої Ольги, отець Михайло Рошкевич, не дає дозволу донці на одруження з «соціялістом» (читай бандитом). А далі все почало сипатись, як кісточки доміно. Загалом протягом життя Іван Франко був увʼязнений чотири рази. Саме це й підірвало його здоровʼя, і фізичне, і ментальне та стало причиною невимовних страждань на схилі літ.
За цією першою душевною драмою наступили й інші. Як писав сам Франко, тричі йому являлася любов. Та, на жаль, жодна з жінок, яку він кохав, ані Ольга Рошкевич, ані Юзефа Дзвонковська, ані Целіна Зигмунтовська, не дали Іванові омріяного щастя та тихої домашньої пристані. Хоча не мав він цього і від своєї шлюбної жінки – Ольги Другої, як часто називає її в романі автор. Одруження Франка з представницею козацького роду Хоружинських стало не поєднанням двох закоханих сердець, а радше подією політичною, бо символічно зʼєднало дві половини України – Галичину та Наддніпрянщину. Проте дружина таки любила Франка, якось по-своєму, але любила. Вона бачила в ньому великого вченого й глибоко переживала всі його карʼєрні невдачі. Ольга дбала про чоловіка, хотіла бути доброю галицькою господинею, хоча своєю у Львові так і не стала. Та й Іван любив дружину. Можливо без особливої пристрасті, яку відчував до інших жінок, але таки любив. Четверо дітей, які народила Франкові Ольга Хоружинська, стали найбільшим даром у їхньому шлюбі.
Твір Степана Процюка дуже цікавий і різносторонній. Тут багато роздумів, які спонукають читача і собі задуматися над написаним та зробити певні висновки. Зокрема автор вдається до такого засобу, як моделювання альтернативних варіантів розвитку життєвих подій у долі Івана Франка. Теоретично всі ці варіанти могли б реалізуватися, але жоден з них не дав би світу великого Франка, Каменяра та Вічного Революціонера. То ж напрошується висновок, що Той, який вирішує долі смертних, добре знав, який варіант обрати, бо у нього на сина коваля Якова з Нагуєвич були свої плани.
Загалом виклад подій у романі хронологічний, життєвий шлях Івана Франка показано від народження й аж до самої смерті, але досить часто автор вдається до ретроспектив у минуле чи до забігання вперед, аж до подій, що настануть вже опісля смерті головного героя. Це надає тексту обʼємності та багатогранності.
Чи було все так насправді як описав автор, чи це просто його фантазія — цього ми ніколи достеменно не дізнаємось. Але він вклав у свій твір стільки почуттів, стільки експресії, що це вже заслуговує на визнання і пошанування. Недаремно роман «Руки і сльози» потрапив цьогоріч до короткого списку номінантів на Національну Шевченківську премію.
Читаючи цей роман, я почерпнула для себе багато цікавих деталей з життя Івана Франка, яких досі не знала. Тож крім художньої насолоди моє читання мало й пізнавальне значення. Та мушу визнати, що цьому виданню роману не дуже пощастило з редактором і коректором. Навіть такій не надто уважній читачці, як я, помилки й одруки просто стрибали в очі. Сподіваюсь, що в другому виданні роману, який здійснило видавництво «DISCURSUS», всі ці вади вдалося усунути.
Моєму рідному Золочеву, а відтак і мені, пощастило, що він потрапив до переліку галицьких міст, в яких Франко, вже бувши недужим та немічним, читав свого «Мойсея». Я безліч разів бувала у залі старої «Просвіти», яка мала честь бачити й чути українського пророка, не раз привозила сюди на презентації живих українських письменників. Мабуть, в цьому є якась магія — віртуально доторкнутися до генія й увібрати його потужну енергетику. А кілька місяців тому я мала гарну нагоду побувати у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка, який зазвичай називають просто Дім Франка. Це справді логічно, бо будинок на сьогоднішній вул. І.Франка, 152 — це єдине з помешкань письменника, що було його власністю. Франко з родиною прожив тут від 1902 року й аж до смерті у 1916-му. Тож читаючи роман «Руки і сльози» я вже добре уявляла те середовище, в якому відбувалися події останніх років життя головного героя. І це додавало моєму читанню певної інтерактивності.
Іван Франко особлива постать не лише в українській літературі, а й загалом у процесі творення української нації. Це візіонер, який поклав усе своє життя для творення української національної ідеї та бачив перспективу української державності тоді, коли це здавалося абсолютною фікцією. Мабуть, ще при народженні перст господній показав на нього і сказав: «Даю тобі великий талант, але мусиш за це все своє життя тяжко працювати, страждати та долати випробування». Так воно і сталося.
Він, як і більшість геніїв, прожив нелегке життя і далеко не завжди був гідно оцінений та пошанований своїми сучасниками. Але, зазвичай, велике бачиться на відстані. Тож лише зараз, через століття, ми можемо осмислити всю велич спадщини Франка.
Я щиро раджу всім роман «Руки і сльози». Він є чудовою біографічною розвідкою, поданою в цікавій художній формі. Але не тільки. Цей твір також є психологічним романом, де автор ретельно досліджує складний внутрішній світ Івана Франка. Степан Процюк майстерно поєднує історичні факти з фантазією та глибоким розумінням психології головного героя, створюючи живий, рельєфний і динамічний образ видатного українця.
Галина Новосад
