Майстер-клас Олександра Мартиненка для студентів-журналістів Київського міжнародного університету у жовтні 2023 року власне започаткував для них нову дисципліну «журналістський практикум». На зустрічі іронічно-конкретний Олександр Владленович не приховував, «що «ортодоксальному» інформагентству «Інтерфакс-Україна», яке існує виключно з продажу інформації» (цитата), конче потрібні молоді, але професійні журналісти.
І він готовий до співбесіди з кожним, хто проявить себе. З того часу майже щотижня по понеділках ми були у прес-центрі «Інтерфаксу» на дискусіях політологів (проект Костянтина Матвієнка) з трансляцією на YouTube-каналі агентства.
Крайній раз студенти ставили запитання Володимиру Фесенку, Олегу Саакяну і Костянтину Матвієнку два тижні тому – 13 травня. Кращого практикуму не вигадаєш: люди завчасно мають тему дискусії, формулюють запитання, за результатом кожен пише матеріал.
Після кожної дискусії звично заходив у кабінет привітатися з Сашою, який щоразу не втомлювався мені нагадувати, що чекає на «притомні» студентські матеріали. У підсумку, після кількох журналістських дописів і співбесіди «із самим генеральним» наша студентка Марія Ступак стала членом команди «Інтерфаксу».
Щось почало змінюватися на початку весни. Мартиненка не завжди можна було застати в кабінеті, або він був страшенно зайнятий. Впродовж місяця, на жаль, не знайшлося часу для остаточної співбесіди зі ще однією моєю вихованкою – Іриною Дорош. Бо остаточне рішення в «Інтерфаксі» завжди ухвалював виключно його генеральний директор Олександр Мартиненко.
Він надзвичайно поспішав встигнути щось вирішити. Сподіваюсь, що встиг…
Юрій Нестеряк
P.S.
У стрічці новин бувають такі повідомлення, після яких хочеться “відкрутити” час назад і щоб їх ніколи не було. Але не виходить.
Так і з новиною у “Інтерфакс-Україна” про смерть Олександра Мартиненка. Я вже й не порахую кількість відряджень по Україні й світу, в яких Олександр Владленович терпляче вчив, підтримував і допомагав нашому легендарному пулу. Він був дуже людяним і здавався скелею, яка у важкі часи давала опору.
Дивилась руйнування росією Харкова… Уявляю, як новини з рідного міста били по його серцю.
Дякую, Сашо, за важливі життєві поради й професійні підказки. Там, у Бога, у вас буде хороша компанія… Але на Землі без вас буде порожньо.
Ольга Скотнікова
