Два дні тому народився український письменник Ярослав Павлюк (11 березня 1955 р. — 2 грудня 2008 р.). Неодмінно вартує почитати його маленький шедевр «Сад п’яних вишень». Письменник-урбаніст Ярослав Павлюк зумів надати українській прозі нової стилістики та кіноматографічності. Його стиль життя був стилем письма. Він з особливою силою відтворив відчай і безнадію втраченого покоління 70-х рр. ХХ ст. в одному зі своїх кращих творів – «Саду п’яних вишень». Цей твір називають то повістю, то романом, тому що є два цілком відмінні його варіанти: журнальний і книжковий.
Перший варіант тяжіє до класичної української прози, а другий є яскравим зразком постмодерного прозопису. З первісним твором сталася дивна метаморфоза: він немов би перейшов у реальний вимір життя і розпочав самостійно жити, зазнаючи впливів нових літературних віянь; розпочав обростати різними історіями і документами (до нього потрапив й лист Андрія Тарковського до Сергія Параджанова з архіву письменника) та вести захоплюючу гру з читачем і мовними стихіями – українською та російською.
«Сад п’яних вишень» можна назвати реквієм по втраченому поколінню в умовах тоталітарної системи і надзвичайно ориґінальним експериментом в українській прозі 80-х рр. ХХ ст. Первісний варіант повісті «Сад п’яних вишень» вміщений в антологіях «Приватна колекція» (Львів, 2002) та «Книга Лева: Львів як текст. Львівський прозовий андеґраунд 70–80-х рр. ХХ ст.» (Львів, 2014).
До вагомих здобутків письменника належать також історичний роман «Нічний імператор» та новаторська вільна проза «Шевченкоманія».
Василь Ґабор
