Макаров прогнозовано пішов з голови Шевченківського комітету. Мовляв, не дали йому піднімати нових, не шароварних українців — геніїв сучасності… Так ось останнє, що встиг сказати перед відставкою: на номінацію «За внесок у перемогу» він збирався висувати художника Матвія Вайсберга…
Вікно. Вуаль. Пожежна вежа.
Ото увесь мій антураж.
А ще ночами зірко стежить
за мною незнайомий страж.
Усе, що мав, пустив світами,
усе, що знав, укрила тьма,
хіба що стежечка до мами
мене крізь простір обніма.
Два дні тому народився український письменник Ярослав Павлюк (11 березня 1955 р. — 2 грудня 2008 р.). Неодмінно вартує почитати його маленький шедевр «Сад п’яних вишень». Письменник-урбаніст Ярослав Павлюк зумів надати українській прозі нової стилістики та кіноматографічності. Його стиль життя був стилем письма. Він з особливою силою відтворив відчай і безнадію втраченого покоління 70-х рр. ХХ ст. в одному зі своїх кращих творів – «Саду п’яних вишень». Цей твір називають то повістю, то романом, тому що є два цілком відмінні його варіанти: журнальний і книжковий.
У своїй «літературній школі» – відеокурсі на YouTube – майстриня оповіді Джойс Керол Овтс називає головним ворогом письменника зовнішній «шум», який його/її відволікає, перерви, що їх доводиться робити, і як наслідок втрату концентрації… Зі свого скромного досвіду можу підтвердити, що це гірка правда. Але тоді той самий ворог має бути і в читача. Просто якщо дивитися на літературу й читання як на забавку, а не на передачу досвіду, то неуважність читача – це його проблеми.
Уф, слава мамоні, нарешті роздерибанили! До-овго ж вовтузилися, мньохалися, монькалися, роздуплялися і телилися! Ми вже й попкорн доїли, й останні краплі «соса-colа» доцмулили, і ноги в колінах стулили, щоб не так просилося на вихід, а тяжка оксамитова малинова завіса зразка «наших славних п’ятирічок» ані рухУ — як укопана. Свого часу нинішньому верховоді Шевченкового комітету, як пише Вікіпедія, «письменникові російського походження», цю премію якось прудкіше НЕ ДАЛИ.
