Ця сага навіяна відвіданням Ірпінського Будинку творчості, де вся місцина стоптана капцями геніальних українських поетів та письменників, членів СПУ, а тепер перебуває у страшному занепаді, де по тих письменницьких слідах нині повзають і згадують щасливе минуле хіба виснажені та голодні таргани…
***
Компартії диван з балансу на баланс
завгосп ЦК переписав на Спілку.
Дарма шукати в тому дисонанс.
Портвейн червоний пив поет.
Прозаїк з критиком – горілку.
Ще сталінських часів міцний диван,
обтягнутий радянським дермантином.
За фікусом заховано стакан –
міцніла дружба із тутешнім магазином.
Потрапити сюди всяк мав за честь.
Письменницький Парнас! Олімп поетів!
Достойників держпремій перехресть,
майстрів соцреалізмових сюжетів.
Знав цей диван широкий тещин зад,
лауреата сталінських двох премій.
Дівок ірпінських шарпав тут столичний гад —
зять ректора сільгоспоакадемії.
В колисці творчості творились чудеса!
«Жучки» ментовські транслювали творчість.
Майори і полковники вивчали словеса…
Поети, як баби – слабкі на балакучість.
Життя письменницьке буяло навкруги.
Щодня червона риба у їдальні…
Та раптом «незалежні вороги»
На чеський унітаз нагидили в вбиральні.
І вже портрети класиків — у павутинні.
Тарган голодний у щілині…
І день… і ніч… і дощ.., і без упину
літнедогризки нарікають на провину.
… Тичина вдарив у литаври,
літпобратимів захистити встав герой.
І заплели Павлушу в лаври…
Писати партії для нього — нє впєрвой.
А на Майдані, вже без церкви,
революція іде!
Порох, Порох хай, усі гукнули,
за гетьмана нам буде!
Не оцінив володар.
Може, не почув
жебрацький поетичний глас по допомогу?
Час «інженерів душ людських» минув…
… І цей печальний вірш прийшов до епілогу.
Компартії агітаційний літзагін
в пошані був і в ласках преміяльних.
В тартарари усе пішло, на згин,
болото графоманства до колін…
Тепер хіба би Інтернет..,
єдиний — ГЕНІАЛЬНИЙ!
Георгій Бурсов,
Київ, 2018 р.
