Отсе кілька днів, як дочитав «Травницьку хроніку» Іво Андрича. Томик чималенький, здавалося б, подекуди нуднуватий, але коли перегорнув останню сторінку, – ахнув: «Сила! Мені, Хоттабичу, треба повчитися у старшого за мене».
На жаль, українською мовою «Травницька хроніка» не перекладена, довелося човпти її «вражою» мовою, та я в сьому не винен, як і не винуваті «коні» Коцюбинського, що між Москвою і Києвом розпочалася і люто триває Велика війна.
Закарпаття ненабагато, та чимось подібне на Балкани. А позаяк я з «пупця Европи», ну, не зовсім самого Ділового, а неподалік румунського кордону народився і виріс, то дотепер у Кийові нюхом чую, хто такі вуйки-закарпатці, Фіцо-словак, мадяр Орбані, там далі, на південний-захід, за ними…
Особисто для мене, що серб, що грват (забудьмо про хорват), се, як, скажімо, кір Святослав Шевчук і Епіфаній-Думенко. Отсі обоє хлопчиська повиростали на Західній Україні, а потім їхні шляхи розійшлися: один з них подався до Рима, а другий неподалік…У Феррарі, ні-ні… Фанари… Чортзна-що. Обоє вони пристосуванці!
Зрештою, лишимо в спокою попів, бо під їхніми цупкими рясами не розбереш, де праведне, а де грішне, приглянемось до менш грубуватих – дипломатичних зодяганок І. Андрича. Там, як кажуть у народі: де тонко, там і рветься…
Іво Андрич народився у грватській сім’ї в Боснії. Так-так, він народився грватом, а з приходом до влади в Югославії комуняки, ще одного грвата (його матір – словенка) Йосипа БрозТіто, зрікся, перейменував себе сербом. Отсе, поведінка сих двох грватів, нагадало мені здравицю до болю відомого грузина Йосипа – Джугашвілі: «Великий русский народ победил в Великой Отечественной Войне». Тьху!..
Талант будь-якого письменника не слід плутати, скажімо, з миршавим Сартром і довготелесим де Голлем.
Я майже на тиждень зосередився був на манюсінько-манюсінькій Боснії, що її достеменно й тонко описав І. Андрич. Отой Андрич, як наш Микола Гоголь описав Малоросію…
Тепер Андрич – не горват, а Боснія – не Сербія. А Микола Гоголь – «руськоязичний український письменник». Манюсінька Югославія, як порівняти її з величезною Росією, ще здраствує. То ж що нам казати про Гоголя, Андрича та суку укрліч! Осьде роботи непочатий край.
Ярослав Орос
