Є така річ, яку вже гарно вивчила армія. А саме — ти живеш поки воюєш. Згадаймо приклад бійця з позивним “Хижак”, який відбивав атаку “вагнерів”. Або бійця “Едельвейса”, який наодинці відбився від шестерих. Або тих же трьох бійців з 59-ї, «Степових хижаків”, які майже чотири дні відбивались від “вагнерів” на маленькому клаптику.
Дуже багато разів смерть підрозділа в бою починалась с паніки, невиконання своїх обовʼязків та істерик командира в стилі “ми всі помремо”. Так і рік тому четверо бійців на нашій лінії вийшли здаватись “вагнерам” з позиції. Їх розстріляли як скот. Урок був вивчений, більше такого не було.
Ворог знає силу паніки та високого морального духу. Тому старається його завжди забрати. Бо це ключ до перемоги. Тому давайте спокійно зрозуміємо чому ми зараз тут, які загрози та перспективи.
Взагалі наш статус дуже влучно був описаний кимось у фейсбуці фразою “важко жити стало легше”. Ми пережили 2022 рік, з найбільш озброєною та мотивованою армією РФ. Пережили сверхконцентрацію артилерії, яка висипала більше 10 млн. снарядів на голову ЗСУ. Звільнили Київську область, поховавши надію РФ на перемогу. Переживаємо вже другу зиму під ракетними ударами, майже 7500 ракет було висипано на наші голови.
Ми стоїмо. Тоді чому ж зневіра?
Бо були невиправдані сподівання та висновки, які не були звʼязані з реальністю. І коли військові писали про ситуацію, то відірвані від реальності цивільні вчили та вказували як треба, набравши висновків з телемарафона або від фейсбучних експертів. І військові, які бачили реальну картину питали: а чого ж ти не тут, якщо хочеш змінити та знаєш як треба? Прийди спочатку сюди!
І це сприймалось цивільними не так, що можливо вони не орієнтуються в реальності, а судили вони по собі, тобто вважали, що військові просто так підігрівають своє его, ну типу ми тут, тому знаємо краще, але ж військовий не індульгенція, я теж маю право, ось ти мене послухай….
Ні. Військові просто бачили іншу реальність. І в цій реальності вже був дефіцит людей на фронті. В той час поки цивільні міста жили сподіванням, що ЗСУ справляться без них, просто ЗСУ не так щось роблять, а я зараз їм вкажу як треба, хай вони так зроблять і все буде зашибісь.
Ні. Не буде. Перед ЗСУ не виконали свої зобовʼязання партнери. Ця ноша, як виявилось, була занадто важка для країн, які на відміну від Росії не планували воювати. Перед ЗСУ не виконали свої зобов’язаня цивільні, які пішли по шляху ухилянства, а не допомоги.
А ГШ РФ це все бачив. Можна скільки завгодно сміятись над “оленеводом” та “алкашом”, але вони все зробили правильно. Підняли відповідальність за ухилянство. Провели мобілізацію. Підготували резерв. Та вдарили в той момент, коли ми були виснажені після наступу, бо в наші бригади не прийшли резерви.
І це зробило дуже складну ситуацію на фронті. І річ не в боєприпасах навіть. В людях. Розрив між кількістю Сил Оборони та ВС РФ був настільки великий, що ЗСУ вимушено перейшли в оборону. Ми повинні були впасти, після цієї помилки. Але не впали. Ми знищуємо ворога, і він вже виє вовком, бо втрати колосальні. Командування ВС РФ знає про наші настрої, знає, що в нас дуже складна ситуація, і це для них мотивація кидати в бій нові резерви, кажучи бійцям, що ось дивись як українці вже скубляться, в них проблеми, в них не вистачає людей, в них… Але ми все одно стоїмо.
І будемо стояти. Ми пережили 2022 рік, Ізюм, Маріуполь, Херсон, і багато інших болючих моментів цієї війни. Ми знищили контрактну армію, мотивованих зеків, а зараз доїдаємо вмотивованих великою зарплатнею росіян з глубінки. Ми теж вчимося. І цей урок теж буде вивчений, та з нього будуть зроблени висновки.
Будуть нарешті прийняті закони про мобілізацію та піднята відповідальність за ухилянство. Так, це треба було зробити ще рік тому. Але краще пізно, ніж ніколи. Серед тих, хто своїй країні не те, що борг не хоче віддати, а взагалі паратизував на ній роками, нікчемної біомаси, прийдуть і звичайні громадяни, які не хотіли воювати, але як вже така реальність – то окей. І вони раптом побачать, що світ ЗСУ– то не каторга. То теж світ, з своїм адреналіном, емоціями та… любовʼю до місії захисту держави. Що там теж можна бути, і завзято виконувати свої обовʼязки. Що поруч з обговоренням стандартного негативу про того командира, чи ось того аватара, чи ось зампотила, є ще друзі, та розуміння того, що ти є та скала, яка тримає цей світ.
І побачивши це зсередини, навіть зі всім горем та негативом, ти вже не можеш закрити ці двері та сказати “Ну, я зрозумів як воно там, давайте ви там самі якось розберетеся, я пішов далі жити своїм звичайним життям”. Не зможуть. Будуть лаятись, ненавидіти, але стануть в стрій поруч з побратимами. І таких буде багато. З тих, хто не військовий по духу. З тих, хто не народився для війни. Як і я. Як і багато інших, чия робота змінює ситуацію на полі бою кожен день. Вчорашніх цивільних, які вирішили не піддаватися паніці і нищить ворога.
Влада каже про мобілізацію 500 тис. людей? Супер. В мене зʼявляться півмільйона побратимів. В Україні буде ще більше людей, з якими ми після війни на деякі теми будемо розуміти друг друга з півслова.
Залужний правильно сказав, не треба якоїсь підсиленої мобілізації, просто треба виконати належні обов’язки. Якби це було зроблено – цей контрнаступ ВС РФ розбився б об ЗСУ як хвиля об граніт. І ще розібється. А зараз просто треба провести роботу над помилками, заспокоїтись та далі нищити окупантів. Найскладніші часи для ВС РФ – це коли проти них вмотивовані українці. Тому відставити паніку. Вона тільки шкодить.
Нас чекає 2024 рік, рік коли наша авіація почне не геройські виживати, а знищувати ворога. Коли всі ті розробки, про які не писали в фейсбуці, почнуть працювати. Коли ми почнемо дізнаватись наскількі ефективні підвіси F-16. Рік, в якому бойові дії вже будуть підпорядковані реальному положенню справ. Рік, в якому почне формуватися ОР-1, запорука нашої безпеки.
То давайте відкинемо плач Ярославни, і зробимо те, що повинні. І тоді ми неочікувано побачимо, що не такий вже ворог сильний, щоб нас навіть в теорії перемогти. В 2024 році Пітун йде на наступні вибори. Після яких, вже отримавши ще декілька років влади, він стане над питанням, проводити загальну мобілізацію, щоб нас таки дожати, чи все ж таки вмикати задню. Якщо вони побачать в нас слабкість, що наша боєздатність просіла, як після контрнаступу, зрозуміло яке рішення буде прийнято. І якщо ви вважаєте що хтось нас пожаліє — то бгггг.
Тому гуртуймось, готуймось та пам’ятаймо, що ті, хто зараз скиглять, демотивують та допомагають ухилянтам, це ті люди, які підштовхують нас до того, щоб саме ми були поховані заживо в підвалі чергової Бучі, щоб саме ми були порвані автопушкою БТРа на трасі Ірпень-Стоянка, це саме ви будете доживати останні хвилини життя перед групою кадирівців.
Vae victis. Горе переможеним.
Але вони нас не переможуть. Тому просто робімо, що повинні, будьмо обʼєктивні в сьогоденні і саме це є запорукою закінчення цієї війни. Dixi.
Олександр Карпюк
