А моїй мамі сьогодні вночі приснився такий сон, як казка. Це вона сама сказала: «як казка». Снився Тато. І був так близько, так гарно… Потім почав збиратись, каже, йому пора. «Як же ти туди доберешся, це ж бозна-де?..» – питає мама. Він їй показує в небо: бачиш?..
Там летів пташиний ключ. Тато махнув рукою, і на землю з ключа спустився один птах, великий, красивий. Тато сів на нього, обхопив за шию. Птах піднявся в повітря і вони разом приєднались до всіх, хто летів у вирій.
Мама не роздивилась, які саме то були птахи.
Але я думаю, що то були гуси. В Тата з ними, скільки себе пам’ятаю, складались стосунки, як ні з ким іншим. Він знав їх дуже добре. Поки був живий і міг ходити, часто стояв над нашим Хоролом, спершись на велосипед за спиною, і роздивлявся на них годинами.
Він знав, де чий табун, і розрізняв їх не за кількістю чи кольором оперення, а за голосами, за характерами. Їх тоді було дуже багато, майже в кожному дворі.
Тепер гуси сидять удома, бо холодно. Наш Хорол скувала крига. Вона тоненька, але ще ж тільки середина зими. Маму гріють коти – їх двоє, вони не дуже миряться одне з одним, і гріють маму з різних кутків ліжка.
Гріємо й ми. Вона дуже скучила за своїми козами, яких не бачила вже тиждень, поки лежить. А до весни – ще аж пів-зими.
Отакий Щедрий вечір у нас цього року.
Ніна Жежера
Ніна… ПРОБИРАЄ!!! Дякую!