… Зазбиралось на дощ, а пиздячити ще далеченько. І дорога убита, неначе дорога АТО. На узбіччі стоїть голосує попутніх Шевченко. Я спиняю і він підсідає до мене в авто.
Я газую на схід, де стирчать із землі терикони, і на землю мою своїм лаптєм ступив п#дарас. Всі одвічні боги пропили свої древні ікони, але поряд сидить і сміється крізь вуса Тарас.
Каже: хлопче, жени! Хай вітри тобі дують у спину. Хай тебе не бере ні вогонь, ні земля, ні вода. Поквитайся за нас, за нещасну мою Катерину. Ось тримай-но ножа – це тобі передав Галайда.
Ці плюгаві мерці, ця к#цапська навала пихата нападає вночі і заходить завжди зі спини. Ще вишневий садок. Ще пасуться маленькі ягнята. Але ниньки із них виростають одні барани…
… Він ще довго отак матюкався, сміявся і плакав, потім десь за Дніпром утомився і тихо заснув. Мабуть, снилось йому, що вернулися знов гайдамаки, посвятили ножі і пішли на останню війну.
Олексій Бик
