Хай всяк тобі торочить про талант,
про те, що все залежить від натхнення,
та щоб пісні народжувать вогненні –
самому треба полум’ям палать.
Твій труд лиш тим незрівнянно тяжкий,
що марно сподіватися на поміч.
З великими ставати треба поруч,
а не топтать торовані стежки.
Шукай себе невпинно день у день,
будуй мости між чесними серцями,
бо той, хто ходить тільки манівцями,
ніколи не приходить до людей.
(Григорій Білоус. Терноцвіт. Черкаси. 1999)
Григорій Павлович Білоус (1939-2011) — щира, талановита козацька душа. Нас познайомив Петро Сорока на письменницькому з’їзді 2006 року, і до його останніх днів, а він якось раптово згорів за декілька днів до 
нового 2012-го, ми з ним листувалися, обмінювалися книжками.
У грудні 2009-го троє франківських літераторів, у рамцях проекту міського голови Віктора Анушкевичуса, поїхали на творчу зустріч в Черкаси. Зустріч організував і нас зустрів Григорій Білоус, який 10 літ очолював Черкаських літераторів.
Григорій Павлович був небожем автора “Калинового дива” Дмитра Білоуса, але творча біографія була непростою. Писав прозу (роман “Рудоман” двадцять років пробивав собі дорогу до читача, аж поки не з’явився книжкою на зорі української незалежности), поеми, вірші. Особливо кохався в епістолярії, видавши том листування з друзями, і мав задум видати ще й II-й том.
Десь не можу в себе знайти листи Григорія Павловича (мушу перевірити, можливо, я віддав їх у Літмузей), з великого листування збереглося 2 листи і електронні епістолярні листівки. 10 років він редагував “Холодний Яр”, запрошуючи і мене до співпраці в цьому добротному літературному часописі.
Білоус був мудрим порадником і мислителем. Шкода, що так і не видруковане в книжці його листування з Юрієм Роговим, до якого я писав переднє слово, бо літературний і життєвий досвід Григорія Білоуса цілком вписується в класичне поле української літератури доби незалежности.
Євген Баран
P.S.
Дякую, Євгене за світлий спомин про мого друга й земляка. Григорій тривалий час працював телеоператором-власкором УТ-1 по Черкащині… Є в мене його відео, на якому він зафільмував і мій Самар, нашу хату, батьків, Сулу…
Робив він зйомки і в садибі Михайла Шевченка на Кролевеччині…
Автор прекрасного, непоціноваго роману про Григорія Сковороду…
Дружили, листувалися, браталися. Вклонився йому востаннє в зимових Черкасах в день прощання… Спочивай, невгамовний наш друже…
Микола Гриценко
