Культура

Слава тобі, Боже, що звільнив нас від «его превосходительства кирилла»

Створюючи книжку про історію свого рідного Каришкова (Барський район Вінницької області), я, звісно ж, вивчав й історію церкви у селі. Вона — багатюща і, на жаль, трагічна.

З 1725 року скромна, дерев’яна, під солом’яним дахом церква Дмитра Соронського тулилася на обухівському пригірку.

Через 100 років, у 1826-му, селяни ухвалили рішення спорудити на найвищому пагорбі села ще одну, Святогеоргієвську церкву, бо та, старенька, уже не вміщувала усіх бажаючих молитися Богу.

Уявляєте, у селі було аж дві церкви!!!
Як розповідали старожили, Каришків тоді славився на всю округу своїм церковним хором!..

Але потім прийшла комуністична орда.
Всі знають — звідки…

І 1935 року в Каришкові церкви не стало.
Селяни спромоглися відбудувати її народним коштом лише 2000 року.

Зізнаюсь чесно, як на сповіді, я туди — не частий ходок. І не тому, що взагалі не ходжу до церкви. В інших храмах буваю, і буваю нерідко. Свічечку час від часу ставлю за здравіє чи упокій своїх рідних і близьких. Навіть товаришую з кількома священниками.

А у своєму селі чути не можу, як мене закликають молитися «во славу божу его превосходительства Кирилла нашего»…
За того, хто є не останнім представником агресора, що шле нашим матерям, дружинам і сестрам гіркі сльози людських втрат.

Сьогодні настав час визначення, кому куди податися, і я свято вірю в те, що наша, каришківська, церква стане складовою частинкою єдиної помісної Української православної церкви. Вірю!
Пошли, Боже, нам толерантності та розуму!

Сергій Сай-Боднар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.