Культура

Слово, Господом дане

Учора, після безсонної ночі — нервували й спати не давали мої котики, — спочатку почувши вибухи, а відтак і повідомлення про повітряну тривогу, я стояла біля вікна, дивилася на стривожених людей, які бігли до сховищ із дітьми, і молилася Богу, гірко усвідомлюючи, яке безсиле і безпомічне людське слово, та, власне, потуга всього нібито мудрого світу перед безумством кількох осатанілих всеможних цинічних узурпаторів, які не бояться Суду Божого, взялись вирішувати долю цілих народів і всього цього світу…

Але найбільше гнітив, доводив до глухого відчаю біль, гнів, що я не можу захистити навіть своїх кровинок від цього жаху… І тоді ніби хтось торкнувся душі, посадив за комп’ютер, і я, мов під диктовку, написала цей простий римований текст — а насправді, сповідь перед моїм учителем, письменником Володимиром Самійловичем Бабляком, який у далекому 1970 р., прочитавши мої новели в газеті «Молодий буковинець», розшукав мене, затюкану різними спец-шефами і перевихователями, в районній газеті, допоміг перейти на стаціонар ЧНУ, себто, легалізував нікому невідому вінничанку на БУКОВИНІ, наказавши: ПИСАТИ, ПИСАТИ, ПИСАТИ…

А через чотири місяці, 20 листопада 1970 р., відійшов за земну межу у столичній лікарні… Ми навіть не встигли попрощатися, розділені віддаллю між Чернівцями і Києвом…

І от я стою біля свого вікна у Києві, напівпритомна від розпуки, плачу від безсилля, чую не вибухи, а глухий стогін столиці, і ці рядки:

Слово, Господом дане

Світлої вдячної пам’яті письменнику
Бабляку Володимиру Самійловичу

І тоді, коли батька земля забрала,
Його покликало СЛОВО. Із НЕБА.
Воно світилось, як сяйво загрАви,
І дзвеніло, мов янголів щебет.
Молодими гриміло громами,
Шелестіло травицею ярою,
Пригортало голосом мами,
Усміхалось очима карими…

СЛОВО стало для нього світом.
СЛОВО стало для нього вселенною!
У годину лиху — привітом,
У щасливу – трибуною-сценою.
СЛОВО стало «Горбатою нивою»,
«Піснею» стало й «Вишневим садом»,
Рясно зрошеним щедрою зливою,
Хоч і збитим критики градом…

Слово стало його Голготою,
І його Жванчиком джерельним.
Його славою, зброєю, ротою…
І війною, й миром пекельним…
Провідником крізь колючі терни,
Єрусалимом, Рікою-Йорданом,
Де омилась душа від скверни…
РІДНЕ СЛОВО, ГОСПОДОМ ДАНЕ…

Галина Тарасюк
Київ. 10.10.2022 р.

1 Коментар

  1. Галина Тарасюк

    Спасибі, дорогий Леоніде!!! І за цю публікацію, і за те, що завжди підтримували мене ще з часів нашої праці в буковинській пресі! Натхнення! Божого благословення на кожне Ваше чесне й талановите СЛОВО і в літературі, і в публіцистиці! Хай Бог воздасть здоров’ям і щастям і Вам, і рідним Вашим!!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.