Ексклюзивна хвиля

Червоні лінії

Я – лицар рингу.
Я – улюбленець юрби.
Від мене шаленіють чоловіки,
жінки
і діти.
Я не порушую кодексу честі,
бо в моїх жилах тече козацька кров.

Але найсильніші,
найбагатші
і найзухваліші
виставили переді мною на ринг
наймерзеннішу потвору,
яка завжди руйнує всі правила,
що існують у світі,
підступного гевала,
схожого на самця горили.

Я знав, що він не переможе мене
в чесному бою
і сприйняв цей виклик як гру.
Я бавився з ним на ринзі,
як кіт з упійманою мишею.
Я грайливо танцював навколо нього
і недбало наносив удари.
Я був королем рингу,
а королі не повинні поспішати.
Королі мають дотримуватись
етикету і церемонії.

Та коли прелюдія бою минула,
і юрба почала заохочувати мене вигуками,
я наніс блискавичні удари,
які відкинули його на канати,
і горила повис на них,
як мокрі труси
на мотузці.
Він завив від болю.
Він завив від безсилля.
Він завив з відчаю.

А найсильніші,
найбагатші
і найзухваліші
злякано залементували,
потрясаючи своїми гаманцями:
«Що ж це він робить, га?!
Та Горила нас розтерзає!»
Вони боялися цієї потвори.
Вони боялися його жорстокості.
Вони боялися його єхидного цинізму.
«Так не можна! – зупинили бій
найсильніші,
найбагатші
і найзухваліші. –
Це переходить усі червоні лінії».

І навіть Джозеф Байден
зателефонував із Білого дому й попросив:
«Не дозволяйте йому битися правою рукою,
бо це зруйнує червоні лінії,
порушить Європейську конвенцію з прав людини
і зруйнує усю світову демократичну архітектуру».

Почувши це,
мій суперник відлип від канатів, збадьорився
і накинувся на мене.
Але навіть лівою рукою
я не давав йому отямитися.
Я легко вивертався від його знавіснілих ударів
і, влучивши момент,
послав його в нокдаун,
і він упав переді мною на коліна,
очманіло лупаючи більмами.
Рефері почав рахувати,
але найсильніші,
найбагатші
і найзухваліші закричали:
«Не бий його так сильно,
бо вб’єш!»

І тоді до суддів підійшов Олаф Шольц
і ввічливо попросив:
«Скажіть йому,
щоб цей гер, цей пан, цей добродій так сильно не бив,
бо це порушує червоні лінії».
Тож судді наказали мені
бити делікатніше,
упівсили.

Підбадьорений безкарністю, цей гевал напав на мене.
Та навіть однією лівою упівсили
я відбивав його знавіснілі атаки
і не давав йому жодного шансу виграти бій.
І тоді він вихопив ножа
й накинувсь на мене.
Публіка обурено закричала,
засвистала
й затупала ногами,
та рефері не зупинив бій,
бо судді заціпеніли,
як кам’яні баби в Дикому Полі.

І я зрозумів,
що в цьому бою
зникли всі правила чесного поєдинку.
Та я не міг програти,
бо в моїх жилах текла кров гордих лицарів.
У моїх жилах текла кров переможців.
Я почав тиснути на нього,
вивертаючись від ножа,
і лівим хуком
звалив його на ринг.
Він лежав із виваленою з рота капою
й висолопленим язиком.
Поруч валявся ніж,
що вже нічим не міг йому допомогти.

Рефері підбіг і почав голосно рахувати,
але до рингу
обережно підкрався Емманюель Макрон.
«Дезолє, месью, – гречно звернувся до суддів. –
Я обурений, що суперник,
не зовсім, так би мовити,
використовує дозволені для бою інструменти.
Але всі знають, що в потерпілого кличка Горила.
А ці, даруйте, людиноподібні мавпи
перебувають під особливою охороною.
Тож маємо бути з ним особливо гуманними.
Не можна, щоб він програв,
бо поразка зруйнує його слабку і незрілу душу.
Прошу пардону за втручання у ваше прекрасне видовисько».

Публіка обурено завила й засвистала,
а рефері червонів, дувся і кліпав.
Він дивися на суддів,
які зберігали мовчазний спокій,
занурившись у нірвану.
І тоді паузою скористався Віктор Орбан.
Зачепившись за канат,
він випав на ринг,
але хутко підвівся,
обтріпав штани і галантним жестом поправив краватку.
«Бочанот, – люб’язно усміхнувся до публіки. –
Хіба це Колізей,
де на нещасних жертв
нацьковували бегемотів, гієн і всяких мишигуватих варварів?!
Хіба можна так безтямно гамселити людину,
щоб вона валялась отутого з висолопленим язиком?!
Перемога має бути присуджена чесному чоловікові,
який лежить перед вами на ринзі,
безпардонно віддухопелений оцим боцюганом,
зарізякою,
розбишакою,
харцизякою,
лотром.
Даруйте, якщо когось образив».

Після таких залізних аргументів
перемогу присудили моєму супернику.
І його понесли на ношах санітари
під обурений свист і вереск юрби.
А вслід за ним, піднявши з рингу ножа,
підбіжки зник Віктор Орбан.

І лише після цього полегшено зітхнули
найсильніші,
найбагатші
і найзухваліші,
які зрозуміли,
що мій суперник вже не прийде по їхні душі.
І навіть Джозеф Байден,
відірвавшись від важливих державних справ,
подякував по телефону мудрим суддям:
«Ви не порушили жодної червоної лінії, джентльмени,
бо хіба є щось важливіше у цьому світі?»

Володимир Даниленко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.