… Восени 1982 року помер Брежнєв. Я тоді почав працювати в комсомольській газеті “Молодь України”. І головний редактор дав мені вказівку зібрати відгуки на цю трагічну подію від літераторів. Хто не знає, тоді це робилося так: за робітників, селян і трудову інтелігенцію правильні тексти про діяльність рідної всім комуністичної партії писали журналісти. А ті — лише підписувалися.
Не пам’ятаю чому я цього не міг зробити телефоном. Але заїхав додому до поета Василя Моруги. Не виключаю, що, як літератор, він міг сам написати, а я лише забирав текст. Він потім загинув у автомобільній аварії…
А другою була поетеса. Вона щойно повернулася з “острова свободи” Куби і розповіла мені, як там любили “дорогого Леоніда Ілліча”. Вона була жінка соковита з розкішними формами. А в другій частині своєї розповіді вона поділилася враженнями про стосунки між чоловіками і жінками на Кубі.
Там, зокрема, гарячі латиноамериканські чоловіки полюбляють плескати не менше гарячих латиноамериканських жінок по кргулих сідничках. І навіть прагнула продемонструвати це практично на моїй сідниці. Але мені треба було терміново відвезти в редакцію її відгук на кончину генсека і я швидко втік з «поля бою», так і не розпочавши «битви».
Тим часом сьогодні ми з одним письменником згадали цю поетесу. І він мені розповів іншу історію. Він якось прийшов у Спілку письменників у новій, дуже красивій вишиванці. І перестрів там ту поетесу. Їй було уже за 70. А йому трохи за сорок. Вона на нього подивилася захопливим поглядом і вимовила зі смутком: «Дуже шкода, що я вже пішла з великого сексу».
Юрій Луканов
