«Може, нема ніякої фатальної любові, когось одного, з ким тобі буде краще, ніж з усіма іншими, навіть ні, з ким тобі єдино можливо? Я втомився над цим думати. Я втомився думати взагалі. Я втомився шукати, втомився любити, втомився чекати і ревнувати, втомився пробувати і помилятися. Мені здається, що ще одна невдала спроба – і все, це буде остання крапля, вона мене переповнить і тоді…
Боже, що ж я зробив такого ганебного, коли трохи розкритикував фільм «Довбуш»? Поназивали мене по-всякому й різному… Слухайте, дорогі мегакияни і мегаукраїнці, я юність провів у Карпатах, жив у хатах разом з гуцулами. Так, я не сприйняв фільм, бо він фальшивий. Там немає карпатського духу і душі горян так, як воно є насправді. Дуже занижений рівень героїв тих подій. І я авторам фільму можу це пояснити на пальцях.
… Восени 1982 року помер Брежнєв. Я тоді почав працювати в комсомольській газеті “Молодь України”. І головний редактор дав мені вказівку зібрати відгуки на цю трагічну подію від літераторів. Хто не знає, тоді це робилося так: за робітників, селян і трудову інтелігенцію правильні тексти про діяльність рідної всім комуністичної партії писали журналісти. А ті — лише підписувалися.
Вчора у Свято-Успенському храмі міста Бахмач його настоятель, протоієрей Володимир Павлина відправив панахиду по новопредставленому рабу Божому Олександрові Зайцю, журналістові й редактору столичних тижневиків “Столиця” і “Українська столиця”, громадському діячеві.
