Культура

«Смерть» поета дорогою на шашлики

Два дні тому я не те що пережив, а гулькнув і випірнув з межової ситуації. Мене протаранило мурло, що не звикло разом зі своїм автотанком притримуватися певних дорожніх стримів. Моєї вини у цій автопригоді багато. А, може, й не вини, а приреченості уже вдруге опинятися на краю, скажемо так, прірви…

Вивертаючись після удару на трав’янисте узбіччя (там на мене чекав хвацько обійдений моцний залізний стовп), я голосно сказав: «Оце і є життя». Мовляв, був мить тому собою, а зараз ти хто зна що – жертва, майже мрець. Чи неминучий каліка.

Подумав (голосно!) я про це абсолютно спокійно. І так само спокійно після латанння увігнутих дверей скотчем і всіляких процедур з міліцією вирушив не назад додому, а на Київське море. Аби зробити те, що збирався – наїстися у давнього молодого приятеля шашликів! Не пропадати ж двом кілограмам щойно купленого м’яса.

Безумовно, це невитравне шалапутство.

Зараз я сиджу вдома, машину вчора увечері передовірив майстрам. Чуюся паскудно. Але й не розчавленим. Хіба віршувати вже, переконаний, довго не буду. Той «я», що віршами із собою бесідував, два дні тому з мене здимів. Може, подався на небо?

Хай! Буду обживатися у світі, яким той є. Подякувавши за можливість цим займатися. Живіть гарно і довго…

Григорій Штонь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.