Сьогодні знаному українському письменнику, перекладачу, багаторічному голові Чернігівського обласного осередку НСПУ Станіславу Реп’яху виповнилося би 82 роки. Він народився 14 травня 1938 року в Глухові на Сумщині, а дитинство минуло в селі Макіївка Носівського району Чернігівської області, звідкіля родом його батьки.
З дитинства мріяв про військову службу, захоплювався футболом, багато читав, учив німецьку мову. З 1956 року почав дописувати у Лосинівську районну газету «Ударний труд». Одне з його оповідань перемогло в конкурсі для початківців, який організувала газета.
1957-го газета «Деснянська правда» опублікувала перші вірші С. Реп’яха. Того ж року став студентом філологічного факультету Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського. Після третього курсу перевівся на заочне відділення. Працював коректором обласної молодіжної газети, а також на посаді методиста з клубної роботи у Вінницькому Будинку народної творчості. Тут же познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою Майданюк.
1960 року у журналі «Жовтень» опубліковано його вірш «Картина», а трохи згодом з’явилася перша добірка поезій у газеті «Ленінське плем’я». Переднє слово до неї написав Євген Гуцало.
Влітку наступного року Станіслав Реп’я переїхав до Чернігова і почав працювати у редакції обласної молодіжної газети«Комсомолець Чернігівщини». Серед чернігівських письменників його друзями були Кузьма Журба, Дмитро Куровський, Вілій Москалець, Павло Сердюк, Микола Турківський, Микола Слав’ятинський. 1962 року закінчив навчання, а ще через рік він вже літературний працівник редакції газети «Деснянська правда», де трудився протягом 7 років. У 1963 році доля подарувала йому зустрічі, які мали великий вплив на його майбутнє — з Олесем Гончаром, Платоном Вороньком, а згодом і Павлом Тичиною.
1964 року вийшла його книга нарисів «Незвичайне відрядження», написана спільно з В. Савченком. Наступного року — перша збірка його віршів «Твоїм іменем», а потім — ще кілька поетичних збірок. У березні 1070 року Станіслава Реп’яха приймають до Спілки письменників України. Рекомендацію йому дали Євген Гуцало, Володимир П’янов та Олександр Підсуха.
У грудні 1976 року С. Реп’ях очолив Чернігівську обласну організацію Національної спілки письменників України. З 1999 по 2000 рр. працював у газеті «Чернігівський вісник» та на обласному радіо. Був членом правління Літфонду СРСР, згодом — членом Ради Національної спілки письменників України.
Станіслав Реп’ях — автором поетичних збірок: «Твоїм іменем» (1965), «Барви» (1967), «Листя» (1969), «Многокутник» (1972), «Творці добра» (1977), «Синівське» (1985), «Вербна дорога» (1990), «Добриня» (1990), «Чиїсь голоси у мені» (1991); документальних повістей «Глибока борозна» (1980), «Провісник сонця» (1990), «Тарасові сліди. Марево» (1992) та ін.
1996 року видано двотомник творів письменника, до якого ввійшли художні твори та переклади.
Далекого 1966 року у США було видано двотомник поезії «шістдесятників» — «Шістдесят поетів шістдесятих років». Упорядник Богдан Кравців у передмові до першого тому писав про перспективність та гостроту творів Станіслава Реп’яха, а до другого тому включив його вірші.
Понад 100 пісень написано на вірші С. Реп’яха. Серед композиторів, що поклали на музику його вірші — Б. Буєвський, О. Білаш, О. Яковчук, М. Осадчий, О. Красотов, М. Збарацький, П. Зуб, І. Зажитько, С. Терлецький та багато інших. Пісні виконували М. Кондратюк, Р. Кириченко, А. Кудлай, В. Бокач.
Твори Станіслава Реп’яха перекладені на дванадцять мов. Сам Станіслав Панасович перекладав твори з російської, білоруської, болгарської, чуваської, грузинської, німецької та інших літератур.
Станіслав Реп’ях помер у Чернігові 29 червня 2012 року після тяжкої хвороби. Похований на цвинтарі Яцево.
У 2018 році Чернігівським літературно-меморіальним музеєм-заповідником М.Коцюбинського видано книжку спогадів про Станіслава Реп’яха «Йому ще жити й жити у серцях».
Ігор Коцюбинський
P.S.
… Був дуже залюблений у свій край. Возив мене до палацу в Качанівку, на могилу П. Куліша і Г. Барвінок ще коли все було занедбане і «крамольне»… У нас в обох перехоплювало дихання… Я в тих краях опинився із журналістським завданням… А він усе покинув і зайнявся моїм невіглаством у чернігівському краєзнавстві…
Царство небесне!
Михайло Наєнко
