Сказати, що письменник Михайло Коцюбинський для мене взірець української прози – мало. Віднедавна не покидає дивне відчуття його участі в моїй долі. Виросла у селищі з назвою Коцюбинське, по вулиці М. Коцюбинського, 20. Звісно, закінчила Михайло-Коцюбинську середню школу. Свого часу отримала обласну премію ім. Михайла Коцюбинського.
Два роки винаймала квартиру неподалік від будинку-музею Михайла Коцюбинського, двічі на день ходила повз і працювала в обласній адміністрації, де колись працював цей великий українець, ходила тими сходами, що й він, заходила у ті самі двері…
Часто бувала в його саду…
Коли приходила на Болдину гору, щонайперше йшла до його могили. Мені там добре думалося. А у цьогорічному вересні Чернігівська міська бібліотека ім. Михайла Коцюбинського висунула мій роман «Тобі скажу» на здобуття Національної премії ім. Т.Г. Шевченка…
Я не рекламую своє висування, просто мені цікаво – це випадковість, збіг, чи щось зовсім інше?
Валентина Мастєрова
