Культура

Співець Срібної Землі

Загорнуті троянди в целофан,
Шматок кашне з-під кожуха старого.
Се не поет! Істерик і профан!
Минайте. Пріч. “Сахайтеся від нього!” –
Кричали стрічні згарячу, в серцях,
Всі розпавичені, в містечку добре знані.
Поет вростав у землю. Наче цвях,
З землі стирчав. І був він – рана в рані.
Але ж ніколи не стидався ран,
Хоча йому й далеко до атланта.
І після всіх невиспаних зітхань
Згинавсь, немов од сліз тяжких троянда.

Переламався? Випроставсь назад!
Поніс у невідь випещені квіти.
Жінки собі хихикали: “Вар’ят!
Не знав же бог куди його подіти…”

(Петро Мідянка. Поріг. К. 1987)

Мідянку я спочатку почув на «Золотому гомоні» у вересневому Києві 1990. Справляв враження юродивого, виглядом, манерою говорити і читати. А потім була станиславівська презентація «Фараметликів» у листопаді 1994 в приміщенні Спілки письменників, яку проводив Андрухович. Постійно наголошував на екзотичному письмі Мідянки. З цього зачарованого кола не міг вийти. Мідянка дещо дратувався, але, як учитель нетямущому учневі, пояснював, що екзотизм така ж умовність, як і урбанізована лірика Андруховича.

Потім були ще ряд зустрічей: київська 2010, станиславівська 2011, на відкритті меморіяльної дошки Дмитру Кременю в серпні 2021 на Закарпатті…

Мідянка живе в рідному селі, вчителює й досі. Багато читає. Колись слухав суперечку франківських поетів про літературу і розсміявся: «Сперечаєтеся про ніщо, ви ж не читаєте». Але якось мені написав: «Ти розповідаєш про поетів, яких я не те, що не читав, але й не чув». З уст Мідянки, який і нині читає багато, се комплімент.

Мідянка є співцем Срібної Землі, його засилля русинського діалекту не так екзотика, як намагання вписати його в літературний контекст. А поетом Петро залишається перфектним. Увага до поетичної деталі дивовижна. Пейзажна лірика колористична, немов картини старих закарпатських художників. Поет від Бога. Хоча інколи себе запитує: на Бога це писання?.. Відповіді нема і не треба. Є Мідянка і є його світ…

А книжечку я придбав давніше у станиславівському «Букіністі», хоча й мав примірник. А все через автограф, власне, ім’я власника книги, яке я поки що приховаю…

Євген Баран

P.S.
Пітірбурхскій паломник… Згидився мені через то ущерть.

Роман Кухарук

Смаковито! Втім, інакше як про ПОЕТА…

Юрко Ананко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.