Кидаєш у воду камінець і спостерігаєш як тиха річка раптом схвилюється, пустить навсебіч срібні п’яльця, ховаючи у своїй глибині несподівану жертву. І чим більший камінець булькає у воду, тим сильніше хвилюється річка, тим ширші кола стоять над тим місцем, куди вціляєш.
Так, мабуть, і в людей: чим вагоміша справа, тим помітніша вона в суспільстві – більше розмов, більше похвальби, або ж навпаки – ганьби.
Є люди – маленькі камінці, дрібна галька від них і кола не йдуть, хіба що тенькне плесо, наче водяний комар присів. А є люди-валуни, – як булькне, так роками, століттями хвилі йдуть, не дають людському плесу застигнути в русі, заспокоїтись у часі.
Переглядаючи світлини з минулого щоразу чіткіше згадуються образи тих, хто себе уже не побачить на цих знимках.
А ті, хто себе пізнає на них – довгих літ!
Тетяна Фольварочна
