Покійний чернігівський письменник Станіслав Реп’ях утримував колись… котячий притулок. Я дізнався про те випадково. Якось спілкувалися по телефону, а Станіслав Панасович і обмовився, що має клопіт з котами. Ото я й вирішив подивитися на його господарство. Адже про такий неординарний бік життя на той час голови обласної організації Національної спілки письменників України якось не випадало чути.
… Дзвінок у квартиру. Двері відкриває господар. Я здивувався, бо не відчув ні очікуваного різкого запаху, ні, власне, не побачив жодного кота!
– Так де ж ваші улюбленці? – запитав Станіслава Панасовича.
– А вони у мене саме відпочивають, – каже. – А інші надворі…Кватирка відчинена, то їм з другого поверху легко зістрибнути на землю.
Справді, оглянувши помешкання, побачив то тут, то там згорнуті муркотливі клубочки. Я купив їм рибки, але ніхто й не ворухнувся у бік до целофанового кулька. Отже, котяче царство було добре нагодоване!
– До мене часто заходять письменники, знайомі, – сказав господар, – то вони вже звикли до чужих людей. А тому й не реагують.
– Давно завели котів? – розпитую.
– У мене в селі Шестовиці була дача, – розказує письменник. – І ось там років 15 тому завелися миші. А нам з дружиною знайома якраз подарувала кішечку. Ми назвали її Мишка. Так вона така ігриста була, що і штори нам всі пообривала. Завезли її на дачу. І, знаєте, вона там навела порядок. Блискавично ловила мишей! Така спритна тваринка! З’явилося у неї згодом потомство. Отак там і жили, поки за дачею доглядав мій батько. Ми приїжджали туди відпочивати.
Та скоро у родині сталося горе. С.Реп’ях поховав батька, брата, дружину. У 2003 році він продав дачу, а шестеро котів забрав у свою трикімнатну квартиру. Двоє з них відразу втекли. А інші залишилися.
Письменник не наважувався коригувати їхнє поголів’я. А тому воно незабаром подвоїлось, а потім потроїлось. Люди стали підкидати чутливому господарю кошенят. Одного року підопічних налічувалось аж 23. Кількох котів убили каменюками недоброзичливці. С. Реп’ях пригадує:
– Яка була чудова кішечка Чорнуля! Золотисті очі! Така статечна, манірна. Усі біжать до мисочки, а вона поволі йде, ніби ще роздумує, чи це їй смакуватиме. Пушок – кіт надзвичайної доброти! Як приїжджав на дачу, він мене постійно супроводжував попереду, мов собача. Біжить стежиною і показує свою радість. Але лихі люди вбили тут, у місті, і Чорнулю, і Пушка…
Догляд за улюбленцями забирав у письменника багато часу. Практично уся його пенсія йшла на купівлю харчів (балував котиків і рибкою, і розбавленою у теплій воді сметаною). Але не було такого дня, аби тварини не були нагодовані! Навіть коли Станіслав Панасович лягав до лікарні, то просив знайомих доглянути підопічних. Виділяв на це гроші.
Улюбленці платили господарю ласкою, відданістю.
– Вони дуже відчувають, як у мене щось болить, – розповідав Станіслав Панасович. – Ось Тигрик притулиться до хворого місця , зігріє його – і через якийсь час біль минає. А взагалі, вони погамовують душу, створюють у моєму помешканні клімат, який спонукає до творчості…
… Станіслав Реп’ях – автор понад 40 книжок. На його вірші написано близько сотні пісень. Крім поетичних збірок видав і чимало розвідок про відомих чернігівців (Анатоля Олійника, Миколу Слав’ятинського, Володимира Ємця). Лауреат міжнародної премії імені Г.Сковороди, всеукраїнської імені В.Сосюри.
Помер Станіслав Панасович Реп’ях 29 червня 2012 р. на 74 році життя…
Сергій Павленко,
на світлині: Станіслав Реп’ях з кішкою Дарусею та сусідським хлопцем Ростиком,
який допомагав письменнику доглядати котів
