Культура

Старомодність Тамари Севернюк

Виплід уяви — слава
Та, що лукавств не зна.
Хрест при дорозі справа,
Лава самотня — знак…
Шелести вітру в листі —
Зірваний тиші крок.
Крики летять імлисті
З неба, що без зірок.

Серце в тумані. Осінь
У візерунках грат.
Досвід життя — це досвід
… Втрат.

(Тамара Севернюк. Злам. Чернівці. 1993)

«Дружба талановитого письменника — велике благодіяння. Жаль тільки, що ті, чия прихильність була би нам приємна, завжди вже мертві» (Ренан). У випадку з Тамарою Севернюк, поеткою з Чернівців, ця теза Ренана не зовсім спрацьовує.

Весною 1993 у львівській книгарні я випадково придбав збірку невідомої мені поетки під назвою «Злам», а восени побачив її на фестивалі «ЛІР», організованому Романом Скибою, і Мар’яна Савка якимось чином була причетна до організації. Не знаю, чи вона запросила Тамару Севернюк, але це був період Савчиного захоплення поезією Севернюк.

Гадаю, сей період тривав недовго, хоча елегантність форми, салонність віршів ранньої Савки пов’язана з творчістю цієї поетки.

Тамара Севернюк час від часу надсилала ще деякі свої книги, поетичні, щоденники і спогадові нариси, я читав, але більше не відгукувався публічно на них. Навіть не знаю чому? Можливо, форма видавалася старомодною, не архаїчною, а саме старомодною. Ці вірші близькі до творів Марини Цвєтаєвої, Анни Ахматової, Зінаїди Гіппіус, — імперської російськомовної салонности початку ХХ століття. Близькі настроєво, формально. І ця поезія мені вже була чужою.

Але в першій половині 90-х книжка Тамари Севернюк розкрила мені простір українського жіночого поетичного письма з його елегійним проминанням, салонною прохолодою почуттів і тривожним відгомоном суспільних змін, до кінця не усвідомлених і не зрозумілих.

Було. І згадується з ностальгією.
«Найдорожче в житті — це втрати», — написав тоді ж Володимир Брюгген. Розуміння сказаного прийшло до мене пізніше.

Євген Баран

P.S.
Слабонька москволюбна шмокочка, родичка Кучми, послідовниця Сафо. Мала добру книжку «Джерельні веретена»

Роман Кухарук

Гарний афоризм Володимира Олександровича…

Ірина Мироненко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.