Культура

Літнє Міжсезоння

Непомітно, день за днем, ми наближаємося до літнього екватора, хоча справжній екватор вже відпалав Літнім сонцестонням, залишивши по собі випалену пожухлу траву і потьмяніле, наче присипане втомою, листя на деревах в садах і парках наших міст. Вже навіть встигла розчинитися в літній спеці і сірій буденності ніч Купала, молодшого брата Літнього сонцестояння, якого за віщось ще бозна-коли розділили з родиною і призначили на формальну посаду, де він і дотепер скніє, згадуючи давно минулі часи, коли він по праву запалював святкові вогні, вітаючи найкоротшу ніч у році…

Втомлене літо сочиться крізь пальці наших днів теплою в’язкою сукровицею, поступово байдужіє до всього довкола, включно зі своїми прямими обов’язками і вже небо подекуди починає затягувати сірою хмарною пеленою і звідкілясь беруться несподівано різкі і прохолодні пориви вітру, нагадуючи, що ми вже стоїмо на порозі його середини, після якої ночі ставатимуть все довшими і холоднішими, а ранкові тумани, які неодмінно прийдуть, все частіше проводитимуть репетиції своїх традиційних осінніх парадів.

Десь у закутку неробочої котельні закинутої школи, посеред купи старих газет, матеріали в яких датовані давно минулими десятиріччями, неспокійно ворушиться Міжсезоння. Воно сонно й ліниво дослухається до приглушеного бурмотіння далекого міста, тоді спинається на довгі тонкі лапи і скрадається до виходу із виваленими дверима, несміливо завмирає на порозі, нюшить липке літнє повітря засопливленим проваллям носа, чхає – раз, другий, і роздратовано мотає закудланою головою, в шерсті якої заплуталося пожухле листя, відвойоване колись у минулорічної осені.

Ще не час, треба ще трохи почекати, поки спаде ненависна літня спека і поки зелені лісів і трав торкнуться перші осінні метастази – тоді вже Міжсезоння остаточно прокинеться, виповзе на подвір’я цієї занедбаної школи, і піде розминатися на залитий дощами і затягнутий туманами розкислий спортмайданчик, чекаючи там своїх прислужників, щоб нарешті відкрити сезон і провести з ними перше осіннє тренування. А поки що воно знову поглибше запорпається в купу пожовклих газетних сторінок і маритиме про сірі пітьмаві дні свого царювання, які з погляду середини літа видаються майже неможливими, але прихід яких робить майже неможливими думки про саму літню пору.

Втомлене літо сочиться крізь пальці наших днів і збайдужіла свідомість легко їх відпускає, після чого вони тихо й непомітно розчиняються в мареві минулого. Але є один спосіб зберегти ці літні дні, надійно законсервувати їх у сховках своєї пам’яті, з тим, щоб навіть у смутні й сірі часи Міжсезоння їх можна було б діставати і милуватися їхнім теплим жовто-гарячим сяйвом, яке, як відомо, має лікувальні властивості і здатне зцілити майже від будь-якої болячки, на які такий щедрий період Міжсезоння.

Цей спосіб полягає у прослуховуванні дуже непересічних рокерів Crippled Black Phoenix, а конкретніше – їхнього одного з найпотужніших і наймонументальніших альбомів – (Mankind) The Crafty Ape датованого далеким 2012 роком. Якщо вже бути геть конкретним, то найкраще для такої мети підходить остання пісня з альбому, яка має довгу й заплутану назву Faced With Complete Failure, Utter Defiance Is The Only Response.

Спробуйте, поки літо ще тут, у нашому місті, а літні дні продовжують ліниво сочитися крізь нещільні загати нашої пам’яті.

Олексій Жупанський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.