Якщо раніше жінки з чоловіками крутили романи, то тепер жанрово взаємодія між ними здрібніла. Великі романи, як і, зрештою, у сучасній літературі, трапляються все рідше і рідше. Звичним стало закрутити з кимось, так би мовити, повість чи збірку оповідань. Або й навіть есей через вихідні. Нема більше отого, знаєте, масштабного закрою сюжету, розгортання дії і розвитку персонажів.
Майже пропав катарсис. Епічності більше не зустрінеш. Стосунки стали здебільшого кишенькового формату і у м’якій палітурці. Легке чтиво.
Нема більше беззастережного пірнання з головою в людину і вичитування її до останньої сторінки. Люди більше не мають часу і натхнення зосереджуватись на стосунках і генерувати спільні світи. Оці вражаюче деталізовані світи зі спільними мемами, жартами, термінологією, фактажем та історіями – вони зникають. Коли для всіх уламок стіни – це просто уламок стіни, а для тебе – це огого, ціла історія.
І за браком нових романів залишається лише спускатись у дрібніший жанр. Або перечитувати старе та призабуте.
Володимир Гевко
