Якщо раніше жінки з чоловіками крутили романи, то тепер жанрово взаємодія між ними здрібніла. Великі романи, як і, зрештою, у сучасній літературі, трапляються все рідше і рідше. Звичним стало закрутити з кимось, так би мовити, повість чи збірку оповідань. Або й навіть есей через вихідні. Нема більше отого, знаєте, масштабного закрою сюжету, розгортання дії і розвитку персонажів.
Бачив у ресторані, як в чоловіка з рук випав шматок хліба з маслом… Але він не розгубився, блискавично звів коліна до купи і врятував їжу своїми костюмними штанами… Потім сказав: «блядь»… Висипав на штани солі… Полив на серветку води і почав ту сіль витирать… Пішов прати штани в туалет… Повернувся так само брудний, але тепер ще й мокрий…
Непокоїть мене не путінська агресія та медведчуки в Україні, а більше доморослі щиросердні, чистокровні гура-патріоти. Ще не всенькі вони повмирали, як сиріч і я. Зосібно ж із ними прийшов я до української Незалежності. Начебто ровесники! Спершу також піддавався омані. Проти… рідного ж брата. Пригадую перший дозволений ріднесенькими мітинг біля Республіканського стадіону.
Люмпенів завжди була більшість. Але люмпени за своєю сутністю не активні. Це інертна маса. Яку важко підняти навіть для того, аби «віднімати і ділити”. Але коли люмпен з якоїсь причини стає активним, тоді – винось святих з хати. У 1917 році Російська імперія була у найкращому стані за решту європейських країн, що воювали.
