Синоптики пишуть, що наближається останнє цієї осені «бабине літо», хоча хто там знає як воно і шо буде? Хіба поети знають і вміють переповісти те, чим нас дивує і бентежить Осінь, та золота пора, що здіймає у наших душах завію смутку, печалі, світлої радості, як напевно, жодна інша пора року…
Ось Осінні римовані перемовини двох справді з божої ласки поетів, які абсолютно не до лаврів і пошанувань, які пишуть, ніби дихають, і поетичний подих їхній завжди свіжий, чистий, запахущий, хоч скільки би не було випито під добру закусь або й хай без оної…
***
Журба вогню осіннього ніжніша
Від літніх довгих і гарячих днів.
Блукає тінню вечорова тиша
Серед покритих золотом садів.
І коли вітер прилітає з моря
І нетерпляче в сині ставні б’є, –
Лампадками на небі сяють зорі
І місяць з річки спрагло воду п’є.
Тремтить свіча і дивним сяйвом сяє
Гаряча і терпка, немов сльоза…
А літні люди кажуть: так буває,
Коли душа летить у небеса.
Анатолій Колоша
***
Тримайте душу у вуздечці,
Пощо їй зимні небеса?
Най буде менше суму в течці,
Най в пляшці градус не згаса!
Тяжка, маркітна вІршів ноша –
Не прирівняти й до ярма…
Реве та стогне А.Колоша,
Горами душу підойма.
Валерій Ясиновський
***
Додолу падають листочки
Вкриваючи стежки й пеньки,
А в лісі ще ростуть грибочки
Опеньки, рижики, сморчки…
Збирай, складай у мультиварку
І, наготовивши, смакуй
З картоплею під повну чарку
І, як то кажуть, в вус не дуй!
Анатолій Колоша
***
Дивлюся поглядом прощальним
На цей печальний листопад,
Як осінь тче барвисті рядна,
Обтрушуючи сонний сад.
На квіточки в саду погляну
І кума доведу до сльоз…
Що з ними бідненькими стане,
Як вдарить уночі мороз?!
Зітхну під образом тихенько,
Сльозу непрохану змахну,
А потім Льоня Ісаченко
Пошле нудьгу мою в «Десну».
Анатолій Колоша
Світлина Віктора КОШМАЛА
