Ця найпростіша культура зберігання найцінніших продуктів у наші часи занедбана до рівня ідіотизму. Ну, добре, вам ні до чого народні пісні, вам смішний і не практичний традиційний одяг, вам не потрібна українська мова, історія, звичаї, вам наплювати в річку, яка тече попід ваше село й не може виборсатися із завалів сміття… але ж не можете ви бути байдужі до свого персонального коханого здоров’я!
Чи можете?
Чи оті макдональдси, етикетки квасів і кока-кол так заворожили ваші смаки, що вже ліньки й сушню доглядіти?
Це така приказка.
А тепер згадаймо: споконвіку в Україні тонни, тисячі тонн різноманітних плодів пропадали ні за цапову душу, бо встигнути з’їсти все харчове багатство, яким Спаси щоліта завалюють цю божу землю, неможливо. Навіть не пробуйте.
І звісно, народ придумав тисячі методик зберігання плодів разом із їхньою харчовою цінністю. Це на сьогодні ціла величезна наука, так само занедбана, бо кожного, хто до неї доторкнеться, вражає вірус комерції — і маємо те, що маємо.
Рятуючи свої нирки, печінки та, власне, всі дорогоцінні органи, ми віддаємо безліч грошей лікарям, аптекарям, елітарним супермаркетам і санаторно-курортному чудовиську. Грошей на це все та ще на дещо треба так багато, що ми тільки про них і думаємо…
Спиніться, сядьте в холодку, випийте пів-глечика прохолодного узвару та згадайте бабусь. Бабусі теж не могли все переробити, але коли починалися яблука й до самих холодів вони час від часу таки сідали перепочити в холодку й блискавично швидко нарізали яблука, не дуже там добираючи кондицій. Гаряче сонечко швидко виганяло вологу з тих різаних фруктів, а чого не встигало – докінчувала добра селянська піч. Яблука, груші, вишні, сливи – це вже казковий набір смаку й вітамінів, хоча, треба зауважити, вберегти це все від молі й відповідного хробака завжди було нелегко.
Але можна. Тим і відрізнялися добрі господарі від поганих, що вміли не тільки виростити, а й доглядіти, зберегти в гарному стані здобуту великим потом продукцію.
Були й геніальні технічні рішення з сушарнями, а в наші часи – з електричними вентильованими установками, де можна сушити навіть помідори (їй-бо, сам їв – божественні лакітки!). Найскладніша задача – вберегти сушню від хробака/молі. Взагалі, проблема нахлібників допікає цивілізованому людству дедалі відчутніше. Що тут поробиш? Треба вмикати свій захист.
Я ось додумався сушити нарізані фрукти і ягоди на горищі, на сітці, розтягнутій ПІД металічним дахом, потім, на всяк випадок, пропікати готову сушню в мікрохвильовій духовці та засипати її в 6-літрові пластикові пляшки з-під питної води. Якість сушні тримається по три роки без помітних змін!
Не нехтуйте літньою розкішшю, сушіть!
Василь Триліс
