Черецьке – невеличке село в Городнянському районі на Чернігівщині. Нині тут мешкає трохи більше 30 селян. Проїжджаючи Черецьке, я був подивований, уздрівши жінку, яка прала у водоймі білизну. Думав, подібне відійшло у минуле! А тут, у віддаленому селі, оточеному лісами, немов 50 років тому жінка вимахувала хвацько прачем, аж луна віддавала на увесь куток.
Що за чудасія? Тут зупинився час? Я потрапив у минуле?
Жінка стояла, зігнувшись, на дерев’яній кладці, підтримуваній брусами, недалеко від берега. Вона вправно орудувала прачем, вибиваючи із мокрого одягу бруд.
Ніні Петрівні Чаюк 61 рік. Вона виростила трьох дітей, поховала чоловіка. Тепер живе сама. Сини приїжджають лише збирати картоплю, щось допомогти по господарству.
– Це ви так перете, бо пральної машини нема? – запитую.
– Чого ж, маю…
– Так навіщо ж сюди приходите?
– Я як тут не прополоскаю, так наче у брудному ходжу.
– Так у вас же не річка. Вода не проточна.
– Подивіться, — жінка набрала у долоні води. – Чистесенька вода у копанці. Це вона з берега, ніби мутна…
– І це ви одна така на все село?
– Та усі жінки перуть. І з іншого кутка сюди приходять.
– І мають пральні машини?
– Усі мають.
– Дивина!
– А взимку ж як?
– Тепер уже трохи менше. Багато людей повмирало. А ще п’ять років тому прорубували ополонку. Особливо перед Паскою… Колодязна вода пральний порошок не вимиває. – додає. – А ось прачем поб’ю прання, так від його й духу не залишиться.
Місцевий житель Іван Васильович Жук підтвердив, що у Черецькому дуже чистоплотні жінки. Хоч більшості з них і за 70, але не зраджують традиції: полощуть білизну у копанці.
… Що ж, не всі звичаї сільського побуту відходять у небуття разом із появою нової техніки, модних пральних порошків. Мешканці Черецького своєю традицією у такий спосіб немовби опираються — протистоять усім «хімічним» подарункам часу.
Сергій Павленко,
фото автора
