В новій книжці Ярослава Грицака «Подолати минуле: глобальна історія України» для мене особисто є одна капітальна теза: нації — це племена, що читають книжки. Цю думку проведено послідовно. Від часів Гутенберга до кінця 16 ст. західнохристиянський світ видав 200 мільйонів книжок, східнохристиянський — 40-60 тисяч, тобто у три тисячі разів менше.
Промислова революція в Англії і Французька революція були наслідками машини Гутенберга — такий висновок напрошується. Далі: за 5 років українізації 1923-1928 рр. радянський уряд видав українською мовою у 2,5 рази більше книжок, аніж за 120 років українського книгодрукування (1798-1917), тому українських інтелігентів і репресували (до речі, в книжці помилкова дата — 1789).
Щодо 1914 року як року появи української модерної нації. Загалом з цією датою можна погодитися, бо так зване довге 19 ст. в обох частинах України було, за Грохом, періодом А. і Б., коли національна ідея творилася у культурній формі і створювалися інституції, напр., Наукове товариство ім. Шевченка, журнали, газета «Діло», з’явилися перші партії. Іноді наші діячі не встигали за історією, так трапилося у 1848 р., коли «Весна народів» давала можливості, але священники не могли дати ради світським справам. Іноді випереджали історію — як Кирило-Мефодіївське братство, що надавало уявній спільноті політичних обрисів.
Можу сказати, що поява українців на історичній арені була підготовлена книжкою. В. Доманицький зібрав такі дані: у 1840-1900 рр. вийшло пів мільйона видань Шевченка (похибка 20 тисяч, бо Доманицький не мав точних даних про женевські видання). Однак в основному селяни читали «Катерину» і «Наймичку», 
політична поезія Шевченка була популярною серед інтелігенції. Словник Грінченка також свідчення становлення українців як нації у 19 ст. Про те, що портрет Шевченка висів у кожній хаті у 19 ст. — перебільшення. Відомо, як непросто було відновити могилу Шевченка. Є спогади про байдужість селян, котрі були безграмотними, до свого поета.
Усе це я пишу, щоб подивитися на день нинішній. Українці — нація, що не читає. Подивіться на тиражі. У поляків навіть в умовах наступу інтернету маємо тиражі від 11 до 20 тисяч і вище, а в нас 3 тисячі — це вже колосальний тираж. На мою думку, держава Україна правильно робить, виділяючи ковідну тисячу на книжки.
Треба таку практику зробити постійною. Видавнича справа розвиватиметься в таких умовах здоровіше. На тлі неформальної освіти, мотором якої має бути Міністерство освіти, котре не перетворюватиме скопус у чергові тези партії, вона дасть свої плоди. Взагалі невдала гуманітарна політика в Україні перетворила наше суспільство на суспільство телевізора, а таке суспільство не може провести реформи.
Роксана Харчук
