Я до тебе прийду через доли і гори,
Тільки ти не розпитуй мене, не хвилюй,
Намалюй мені ніч, коли падають зорі,
Намалюй, я прошу, намалюй.
Намалюй мені ніч, що зове і шепоче
Найдивніші слова, найпалкіші слова.
В гамі барв піднеси славу темної ночі,
Що навколо зірки розсіва.
А сама ти яка: вечір, день, а чи ранок?
Що на серці – чи промінь, чи лід?
Намалюй мені ніч, коли зорі багряні
Вирушають у путь, щоб згоріть.
(Микола Петренко. Росяні вруна. Львів. 1964)
Микола Петренко (1925-2020) дебютував 1957 (“Дні юності”), а збірка “Росяні вруна” була п’ятою в його доробку. Вийшла збірка у цікавому буклеті “Сонячна повінь. Вірші львівських поетів. 25: 1939-1964”, 16 “метеликів” львівських авторів: від Ростислава Братуня до Антона Шмигельського (цікаво, що вірші двох 
російськомовних поетів Григорія Глазова і Василя Глотова, вийшли в українських перекладах).
Ювілейний буклет, присвячений 25-річчю “возз’єднання” західно-українських земель в єдину радянську Україну.
Всього у Миколи Петренка вийшло понад 100 книжок… Вірш “Намалюй мені ніч” написаний 1962, до якого Мирослав Скорик написав музику (виконується з 1963). Є инчий варіянт музики, написаний Богданом Весоловським.
Ми ближче познайомилися з Миколою Петренком на якомусь із письменницьких з’їздів, і час від часу Микола Євгенович надсилав мені свої книжки. Поет, який любив життя, був ним виповнений вщерть.
Родом з Полтавщини, вивезений на примусові роботи в Німеччину, звідки втікав, потрапив в німецький концтабір, вижив і повернувся вже до Львова, де прожив довге життя. Востаннє ми з ним зустрілися років за два або три до його кончини, в центрі на Дорошенка, в якійсь забігайлівці (збереглася знимка).
Світлий талант і світла позитивна людина. Ми би з ним і нині випили чарчину, якби клятий ковід не вбив старого поета…
Євген Баран
