Я розумію, що дехто може сказати, що зараз не час для книжок. Однак я думаю інакше. Книжки — наші друзі і рятівники у найгірших обставинах життя. Книжки мають таке ж значення, як і повітря. Звичайно, ідеться про гарні книжки. Нині варто читати або й перечитати незвичну книжку, що називається «Аристос» (на жаль, написано це слово за старим правописом «Арістос») Джона Фаулза, якого більшість знає за романом «Жінка французького лейтенанта».
Це філософська книжка, написана дилетантом, а не професійним філософом, але така ж важлива, як і «Проби» Монтеня. Вийшов цей твір 1964 р. У ньому містяться роздуми про найнасущніші проблеми, які нині всі на поверхні: про Бога з точки зору агностика, але не атеїста, про космос і про вічність, що є матерією, про відсутність загробного життя й потребу перетворити життя власне, земне на важливе, істотне й дієве, про еволюцію, в якій найважливішими моментами є випадок і таємниця, про перенаселення Землі, про найважливіший конфлікт сучасності — нерівність, про споживацьке суспільство, яке тоне у нудьзі, про гроші і про ризик, про секс і любовну гармонію, про материнство як найкращу школу витривалості, про те, що людство насправді може бути й помилкою еволюції, про вивільнення часу внаслідок технологічної революції.
Фаулз доходить висновку, що людина має навчитися отримувати насолоду від знань і від мистецтва.
Найцікавішими, як на мене, є роздуми про відмінність між наукою і мистецтвом, про мистецтво як символізацію і галактику думок, почуттів, досвідів і реакцій, нарешті про закон і людську справедливість, а також про війну і сталу напругу між Заходом і Сходом.
Аристос перекладається з грецької як «те, що найкраще для цього моменту або часу». Прикметно, що Фаулз — один із найбільших гуманістів 20 ст., потерпав від того, що його звинувачували у фашизмі, бо він, як і Геракліт, що був для письменника однодумцем попри колосальний розрив у часі, вважав, що дієва меншина таки протистоїть більшості, котра дотримується у житті шаблонів не тому, що вона погана, а тому, що так склалися обставини її життя.
Фаулз вірив у свободу волі і у вільний вибір. Справжня доля людини, на його думку, в тому, щоб самій стати магом. Ми маємо стати магами і посеред війни. До речі, Фаулзові не присудили Нобелівську премію. Її отримав Гюнтер Грасс. Добре, що існує людська справедливість, яка все ж віддає належне незвичайним особистостям і без премій. За український переклад вдячність Віктору Мельнику.
Роксана Харчук
