Цей день, здається, почався позавчора. Коли спиш уривками по дві-три години у різний час доби, то всі дні як один. Ну бо так. В цьому теж є свої принади. Не знаєш який день тижня, слабо орієнтуєшся у часі й не одразу назвеш число і місяць. Таке собі затишне хроноболото. Та я добре пам‘ятаю ранок. Здав пост, лежав, намагався заснути. Не заснув. Згадав героя Едварда Нортона у «Бійцівському клубі» і його невиспане їбало (інакше не назвеш), зазирнув у дзеркало — він. Тобто воно. Невиспане.
Герой Фінчера…
