Одна з моїх найулюбленіших книг — мемуари Бенвенуто Челліні, італійського скульптора, живописця, музиканта, воїна часів Ренесансу. Його життя, сповнене неймовірних випадків та історій — повноцінний пригодницький роман. На жаль, наскільки мені відомо, українською Челліні не видавався. Читав я його російською ще в студентстві. А нині погортав…
Б*ядь, це читати неможливо! Російське мова, стилізована перекладачем Лозинським під середньовічну італійську це — йо*аний цейво…
«И учинил он мне премногия ласки» (це про герцога Феррарського»… «Прибыв в Рим, я взял девку из дворовых. Она прекрасно стряпала»…
Шо вона тобі, сукаб*ядь, стряпала та дворова дєвка в тому Римі? Щі з бруквою? Чи спагетті карбонара?
— Беліссімо! Лєпота!
Отак взять, іспаганить все Відродження… Читаєш життєпис великого італійця мовою якогось Ємєльяна Пугачова… Сукаб*ядьна*уй…
Віталій Чепинога
P.S.
А у мене одна з найулюблених книг – Швейк. Українською перечитав 8 разів. І хоча вдома була українська і досі є, навіть дві, в школі навіщось вирішив прочитати російську. Ну, буває так, коли ради інтересу тицяєш пальцем у коров’яче гавно. Коротше, Швейк російською — це не просто тупо, а ні гуя не смішно.
Андрій Кокотюха
